Мене давно дивує, що досі в Україні не знайшлося місцевої владної команди на рівні обласного центру чи на рівні сільського району, яка б побачила просту можливість видозмінити існуючу застійну модель освіти старшокласників своєї громади.

Змінити у бік вражаючого якісного стрибка, наприклад, у результатах ЗНО своїх випускників.

Вже не кажучи про те, щоб набути для себе вагомого росту політико-соціального авторитету рівня вищого ніж ремонт "даху шкільних будівель" чи відкриття "дитячих майданчиків".

Поява потужної хвилі успішного вступу випускників сільських шкіл до престижних університетів країни – це не "маніловські мрії". Це важливе робоче завдання для нинішньої влади, бо звична для світу ця аксіома так і лишилася у нас ще з радянських часів лише пустою декларацією.

Про що конкретно мова? У загальних дефініціях – гарна освітня підготовка (хоч для навчання в університеті, хоч у професійному коледжі/училищі) не може не опиратися на достатні обсяги цільового навчання старшокласника на рівні поглибленого вивчення мови (зокрема англійської), математики,  інформатики та двох-трьох предметів науково-природничого чи соціо-гуманітарного, або спортивного чи виробничого профілю. 

Читайте також: Школьная программа и предметы на выбор, или Как сделать школу интереснее

У конкретно-проектних рисах…

По-перше, зосереджуся лише на сегменті старшокласників сільських регіонів/районів країни, бо для міст це питання взагалі не є проблемою.

По-друге, для попередньо-адекватного реаліям бачення наведу наступні приклади цифрових показників цього контингенту.

Отже, про сільські райони, наприклад, Херсонської області (дані з сайту УЦОЯО):

• у Білозерському районі минулого року було приблизно 320 випускників 11-х класів шкіл. Тобто число старшокласників (10 – 11 класи) не сягає 700 учнів.

• у Чаплинському – близько 200 випускників, тобто всього старшокласників район щорічно має десь 400 осіб.

• у Каховському районі – 150 випускників, а значить приблизно 300 старшокласників щорічно.

• у Бериславському районі у школах й того менше, бо з 430 випускників, котрі здавали ЗНО з української мови було 180 осіб з коледжів самого райцентра (Берислав).

Згадаймо про НВК. Варто пам’ятати про оте: "Все нове є давно забутим старим".

Колись за радянських часів для районної влади не було проблемою забезпечити здійснення уроків трудового навчання старшокласників у районному навчально-виробничому комбінаті із застосуванням як відповідної глибокої теоретичної, так і реально сучасної для тих часів практично-виробничої підготовки замість примітивно-обмежених щодо того умов окремого села.

Чому зараз має бути проблемою подібна модель навчання старшокласників за програмами профільного поглибленого вивчення окремих предметів?

4 кроки: 

Перший. На базі одного з напівпорожніх приміщень, що лишаються у підпорядкуванні районного відділу освіти створюється з "нуля" районний Центр профільно-поглибленого навчання учнів 10 – 11 класів.

Другий. На конкурсній основі набирається педколектив з числа вчителів вищої кваліфікаційної категорії під спеціально розроблений навчальний план для учнів 10 – 11 класів, у якому передбачаються частини з інтегруванням предметів непрофільного вибору учня, які кожен проходить у школі свого рідного села.

Третій. На заняття з профільно-поглиблених предметів весь контингент протягом робочого тижня почергово за відповідним розкладом "завозиться" до Центру районною службою "Шкільного автобуса" на весь день (дві пари до великої обідньої перерви на 80 хвилин та дві пари після обіду), а після занять десь о 15-30 "відвозиться" додому.

Це є аналогом 8 уроків на день, що для старшокласників давно стало нормою (пам’ятаймо ще й про години з репетиторами після занять у, наприклад, багатьох міських учнів).

Примітка. Навчальні програми передбачають удвічі більші обсяги практичних занять з поділом класу (30 учнів) на дві групи ніж передбачається для ознайомлення з теорією, а тому за такого навчання в учнів не має обов’язкових фрагментарних (щоденних) домашніх завдань, бо вміння та поглиблення формальної теорії ставляться під час занять з учителями у рамках класу/групи.

І така форма підготовки є у рази кращою ніж існуюча традиційна, за якої урок зазвичай для того, щоб "пояснити" матеріал, а для засвоєння передбачаються домашні завдання на кожен день з кожного предмета.

Останнє не тільки не сприяє попередній адаптаційній підготовці старшокласника до навчання у умовах університетської свободи та самоорганізації, а й шкодить його віковій природній готовності до такого вже дорослого стандарту самовідповідальності. 

Четвертий. Розподіл контингенту старшокласників за вибраними профілями здійснюється на основі двох наступних базових принципів:

– перше, це врахування бажання учня-випускника 9 класу (анкетування, яке районна ланка освіти здійснює незалежно від керівника та педагогів місцевої школи, щоб виключити ризики небажаного для учнів примусу);

– друге, це верифікація (перевірка у Центрі) наявності у заявника рівня особистісної здатності/підготовленості до позитивного оволодіння матеріалом, що передбачає поглиблений науково-освітній зміст.

Примітка. Випускник, який відмовляється від навчання за профільно-поглибленим вивченням окремих шкільних дисциплін і не бажає вступати до професійного коледжу/училища або за можливості залишається у рідній сільській школі на так званому універсальному варіанті навчального плану, або довозиться до тієї школи, де є клас для таких учнів.

4 щабелі: 

Першим є Типова навчальна програма закладу загальної середньої освіти для учнів 10 – 11 класів, яка дозволяє вже зараз запровадити  для сегменту/комплексу профільно спрямованого навчання старшокласника до 20 годин на тиждень із 38 год/тиж., що фінансуються з державно-комунального бюджету.

Відтак з п’яти робочих днів стандартного навчального тижня для роботи у Центрі потрібно буде – одного тижня два дні, а наступного – три чи навпаки.

Другий полягає у врахуванні спротиву, який потрібно очікувати не з боку сільських старшокласників та їхніх батьків, а від вчителів та керівника сільської школи на 5-20 випускників в 11-му класі.

І тут потрібно не стільки переконати останніх, що практично є неможливим, а опертися на зацікавленість сільських здобувачів освіти до того, щоб стати дійсно конкурентноздатними у порівнянні зі своїми міськими ровесниками на ринку праці завдяки більш якісній освіті.

Остання без гарної системи її надання державною/комунальною службою саме на етапі старшої ланки є можливою лише у поодиноких випадках.    

Третій – це потреба у нейтралізації традиційної риси пострадянського чиновництва старого штибу, яка тримається тієї корпоративної "мудрості", що краще "синиця у руках ніж журавель у небі".

Тільки такі чиновники затуманіють  бачення того, кому саме краще, бо це їм так краще, але не сільській молоді чи загалом сільській та й міській громаді.

Читайте також: Зміна системи ЗНО потребує як допрацювання нормативних документів, так і обговорення в суспільстві – думка

Зараз у нас так, що чиновник, який ухиляється від впровадження, хай навіть назрілих, змін практично не ризикує своєю посадою, а той, хто береться за інноваційні проекти – "або пан, або пропав".

Четвертий – це наявність розуміння та волі для того, щоб інституційно виключити проведення конкурсного відбору педколективу та керівника нового Центру місцевим чиновникам. Тим більше не допустити тієї кадрової моделі, коли керівник сам набирає "собі" вчителів-"однодумців". 

Для успіху нової старшої школи важливо не стільки поставити акцент на підготовку нових випускників університетів (це саме собою – загально-системна потреба) і не на підготовку тих, хто буде вести інтегровані курси, бо не вони (інтегровані курси) будуть візитівкою і головною метою цієї ланки, як забезпечити чистоту процесу її кадрового забезпечення з числа найбільш професійних, котрі пройшли перевірку часом.

Без інституційного захисту цієї потреби знову вийде "пшик". Адже будь-який гарний задум є вкрай вразливим під натиском нахабної кадрової сірості, на боці якої блат, кумівство та кругова порука, чому практика нових наших "конкурсів" є прямим свідченням.  

Для таких конкурсів має бути спеціальна державна рекрутингова агенція, як приміром те споконвіку робиться у французькій системі освіти, незалежна від місцевого керівництва, зокрема й самого директора школи.   

Тільки ризики роботи з кадровим забезпеченням є значними в умовах відсутності підтримки суспільно-доцільних ініціатив з боку вищого державно-політичного рівня, чому протилежний приклад від колишньої цільової держполітики "соціалістичних перетворень" у СРСР чи державного регулювання вільної економіки та соціальної сфери у західних країнах чи тому ж Гонконзі та Сінгапурі є прямим свідченням.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube