155 років тому у Вінниці в родині чиновника народився Михайло Коцюбинський. Автор незабутніх “Тіней забутих предків”, “Intermezzo”, ”Fata Morgana”.

Коцюбинського називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо найбільше він любив сонце, квіти і дітей. Працював звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з квіткою в бутоньєрці. Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Він знав дев'ять мов – три слов'янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та ромську.

Читайте також: "Особливо ненависні для совєтчини". Як радянська влада намагалась нівелювати родину Івана Франка

“А стежка вела все далі, кудись у ломи, де гнили одна на одній голі колючі смереки, без кори й хвої, як кістяки. Пусто і дико було на тих лісових кладовищах, забутих богом й людьми, де лиш готури гутіли та вились гадюки. Тут була тиша, великий спокій природи, строгість і сум. За плечима в Івана росли вже гори і голубіли удалині. Орел здіймався з кам'яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил, чулось холодне полонинське дихання, і розросталось небо.

Читайте також: "Тогочасна колонізована Україна не була готова до появи великої письменниці". Про Лесю Українку

Замість лісів тепер слався землею жереп, чорний килим повзучих смерек, в якому плутались ноги, і мхи одягали камінь зеленим шовком. Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ.

Вже синіми хмарами підпирали крайнебо буковинські верхи, оповились блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила, курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерля, і Чорногора важким своїм тілом давила землю” (З повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”)

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube