Андрій Богдан

Офіс президента вирішив створити Раду з питань свободи слова. Добрі наміри: Рада має "напрацьовувати рекомендації для державних органів за такими напрямами як безпека та соціальний захист журналістів, саморегуляція та розвиток стандартів, протидія пропаганді та фейкам, доступ до інформації, правове регулювання медіа й розвиток регіональних медіа", пише для "Тижня" Ніна Кур'ята

Це все дуже шляхетно. Але якщо державним органам потрібні окремі рекомендації з безпеки та соціального захисту журналістів, то, може, щось не так із самими державними органами? Й із правоохоронними теж? Чому про безпеку журналістів треба постійно нагадувати? Невже без них журналістика й далі лишатиметься небезпечною професією?

Ще один пункт – "саморегуляція й розвиток стандартів". На те вона й саморегуляція, що відбувається без втручання ззовні. Про яку саморегуляцію може йтися, якщо її основи вироблятимуть за участю влади, а потім усе це у вигляді рекомендацій спускатиметься в регіони?

Те саме про стандарти професії. Якщо вона є, то є і її стандарти. Так, українська журналістика вміє подивувати багато чим, але стандарти існують, вони загальнодоступні, а в багатьох редакціях є ще й власні. Однак ОП чомусь бачить потребу в їхньому перегляді.

Читайте також: Портников: В Україні влаштували охлократичний переворот. ВІДЕО

Своє бачення стандартів журналістської професії має колишній адвокат, а нині голова ОП Андрій Богдан. В інтерв’ю ВВС він сказав: "Для мене є частина журналістського середовища, яка не працює згідно зі стандартами журналістської етики. І на їхні запитання, чому ви з нами не розмовляєте, я так і відповідаю: вважаю, що ви не відповідаєте цим стандартам, спілкування з вами буде для мене принизливим".

Цікаво, які стандарти професії розроблятиме Рада за участю представника ОП? Для кого вони мають бути прийнятними: для журналістів чи влади? Чи є індикатором того, що журналіст працює за стандартами, думка про це пана Богдана?

Про боротьбу з фейками як завдання Ради теж треба сказати окремо. Адже автором чи не головного фейку літа, що минуло, став сам Кирило Тимошенко. 1 серпня він злив кільком поважним медіа фото нібито заяви про відставку голови ОП Андрія Богдана "за власним бажанням із моменту виникнення бажання". Скандал тривав кілька днів, а пан Тимошенко врешті повідомив медіа, що ту заяву "скачав з інтернету". 

Ще одна місія Ради – сприяння доступу до інформації. Як ми знаємо, для цього є давній надійний інструмент – журналістський запит. Також класикою жанру є коментарі, інтерв’ю, брифінги та пресконференції. Однак команда президента Зеленського спілкується з народними масами, як сказав пан Богдан "Радіо Свобода", "без посередників, без журналістів": то "інтерв’ю Tesla" запише, то ще якийсь ролик зніме.

А про пресконференцію стосовно перших 100 днів президента нічого не чути. На запитання ВВС про це Богдан відповів так: "Коли суспільство вимагатиме такої пресконференції, ми її дамо. Поки що суспільство хоче напряму спілкуватися із президентом, без посередників". Як заміряли бажання суспільства, невідомо. Схоже, що це, як і дотримання стандартів журналістики, пан Богдан визначає внутрішнім відчуттям.

Читайте також: "Хто така, щоб мене перевіряти": черговий "слуга" нахамив журналістці. ВІДЕО

Варто нагадати і про скандал, коли депутат від "Слуги народу" Максим Бужанський обізвав журналістку Ольгу Духнич "тупою вівцею". Показовою була реакція партії "Слуга народу", яка назвала випад Бужанського зрозумілим і порадила журналістам "утримуватися від таких оціночних суджень". Тобто партія влади прямо вказала журналістам, чого писати не варто. Чи це не є втручанням у їхню роботу?

Отже, за доступ до інформації та боротьбу з фейками разом із журналістами та представниками медійних ГО відповідатимуть представники політсили, причетної до створення фейків, ненадання інформації та неетичної поведінки стосовно журналістів. То чи є сенс у створенні такої Ради й наскільки вона буде ефективною? 

Рада з питань захисту професійної діяльності журналістів та свободи слова існувала й за президентства Порошенка. Туди входили представники медійних ГО й силових структур. За даними Інституту масової інформації, в результаті її роботи близько 60 справ про перешкоджання професійній діяльності, погрози чи напади на журналістів було розслідувано й передано до суду. Однак до складу теперішньої Ради з питань свободи слова при президенті Зеленському представники силових структур не входять.

Отже, які точки дотику можуть бути у влади з журналістами за умов, що влада декларувала, що журналісти їй у принципі не потрібні? За законами жанру вони мають бути по різні боки інформаційних "барикад", виконуючи при цьому кожен свою роботу. В ідеальному сферичному суспільстві у вакуумі влада працює на благо громади, ЗМІ інформують про те, що вона робить, а громадянське суспільство контролює її через відповідні інституції. А в реальності є олігархічні ЗМІ, конфлікти інтересів і криза медіа як таких. 

У часи, коли кожен чиновник може повідомити про свою діяльність через соцмережі, виникає ілюзія, що ЗМІ не потрібні. Але вона живе до першої великої брехні, після чого настає розуміння того, що інформацію треба перевіряти й аналізувати. І це вже точно робота журналістів, які мають бути потрібними не владі, а своїй аудиторії. І найкраще, що може зробити влада, яка справді хоче співпраці з журналістами, – це вчасно надавати їм необхідну інформацію і не створювати фейків. Ну й налагодити роботу правоохоронців таким чином, щоб не треба було кожну резонансну справу, де жертвою є журналіст, "брати під особистий контроль". А зі стандартами професії ми розберемося самі. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube