"Легкість надзвичайна в думках", – характеризував цей стан свідомості герой Миколи Гоголя, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Дивлячись, як мимохідь, жартома глава держави зі своїм штабом руйнує одне за одним не такі вже численні, як хотілося б, але й не такі мізерні, щоб ними можна було нехтувати, досягнення попередників, проти волі ламаєш голову над питанням: це легковажність чи підступний план? Ні, не план: немає таких інтелектуальних ресурсів, немає кадрів, щоб усе прорахувати. Отже, легковажність. Плюс специфічний менталітет околиць великого промислового міста, де спочатку б’ють, а потім вибудовують стратегії, бо інакше не вижити.

Стратегія є в інших гравців верхнього ешелону, але її виробляють так само не вдома, а в Москві. А зелена команда, схоже, живе імпровізацією. Скасуймо закупівлю ліків міжнародними організаціями, відремонтуймо дорогу за три місяці замість трьох років, переоберімо київського міського голову (Раду, ЦВК), припинімо стріляти, а нумо ще… Раціональні підстави мішаються з конкретними бізнесовими інтересами, добрі наміри такою мірою межують зі звичайною дурістю, що жоден експерт не відрізнить. Дипломати й представники міжнародних організацій полюють на будь-якого потенційного володаря інсайдерської інформації, катуючи його одним запитанням: що це означає? А хіба все має щось означати? Хіба не може бути "просто так"? Це такий постмодерн, дитинко!

Читайте також: Мрії Азарова збуваються: "Слуга народу" утверджує податкове свавілля законом

Найсумніше, що доцільні кроки окремих тверезих менеджерів нового керівного складу держави, а вони є, губляться в усій цій суміші відвертого лобіювання й безтурботних експромтів. До того ж злі язики переповідають, що в таборі владних монополістів, принаймні в парламенті, назрівають відкриті суперечки й конфлікти, що не дивно за такого строкатого складу фігурантів, який вербувався в режимі пожежі.

Але якщо говорити про конкретні точкові дії, то найзгубнішими, хай як дивно, я вважаю кроки із задушення малого бізнесу. Мале-енького!.. Відтепер, схоже, бабусі, які продають картоплю на базарі, й дідусі, які торгують вінтажем на барахолці, муситимуть мати… касові апарати! Лібертаріанці, курво! Кількість дозволів і ліцензій не зменшується, апріорі винним, як і раніше, почувається кожен дрібний підприємець.

Зрозуміло, що нинішня система ФОПів не може існувати вічно. Її запроваджували як тимчасовий інструмент підвищення економічної активності населення та протидії безробіттю: робіть, що хочете, тільки не вимагайте нічого від держави. Тепер фіскальні мотиви знову взяли гору. Авжеж, це простіше, ніж витискати податки з олігархів.

Тим часом гривня зміцнюється, а суспільні настрої близькі до ейфорії, про що звітували кілька місяців тому Фонд "Демініціативи" разом із Центром Разумкова. Маси сповнені сподівань! Маси вірять у краще! Що з нами не так? Легковажність, ось що!

Як попередній тип, точніше, попередні типи влади були зліпками з нашого спільного опортунізму, хитрунства, крутійства, лицемірства, так нинішня інкарнація відбиває, немов у дзеркалі, нашу легкість у думках, нездатність будувати реальні плани, несхильність тримати в голові причиново-наслідкові зв’язки, незгоду бачити світ складним. І це не вроджена тупість українців, це наслідок їхнього економічного буття. Лабардан, як сказав би Іван Олександрович Хлестаков.

Читайте також: Альтернатива розкритикованому податковому законопроєктові "слуг" виявилася ще більш драконівською

Будь-яка економічно незалежна людина в будь-якій вільній країні змушена мати наперед розклад на роки: кар’єра, іпотека, освіта дітей, інвестиції, розвиток, пенсія. Не всім подобається така проза життя, але воно дисциплінує. І, головне, змушує прораховувати кожен відповідальний крок за критерієм відповідності своїй стратегії. Зокрема, делегувати у владу тих, хто, на твою думку, зможе захистити саме твої інтереси, щось змінить або, навпаки, законсервує на твою користь.

У нас мати плани можуть собі дозволити одиниці – ті, в кого міцні позиції на ринку праці. Решта живе одним днем. Не заморочується, бо не вміє. Клімат не сприяє. Маю на увазі, перепрошую, бізнес-клімат. Наш типовий ландшафт – це суміш напівпідпільних закладів так званої лотереї та кіосків мікрокредитів. Наша типова стратегія – взяти позику на новий смартфон або золотий ланцюжок, а потім чекати дива у вигляді джек-поту.

Я не кажу, що так живуть усі, але це типова поведінка громадян, які в інших умовах були би змушені конструювати власне майбутнє. Вони талановиті, мої співвітчизники, вони пластичні, вони кмітливі, вони швидко навчаються. Вони, можливо, й хотіли би стати середнім класом і припинити робити дурниці, але життя їх так виховало й не дає найменшого шансу змінитися.

Вони й далі обиратимуть собі чудотворців замість стратегів. І ніяка війна не вилікує. Тільки економічна свобода. Тільки свобода.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube