Президент Володимир Зеленський не бере участі у подіях із вшанування пам’яті жертв трагедії Бабиного Яру, не реагує на спроби антиукраїнських сил повернути проспектам Харкова та Києва старі комуністичні назви. Зеленський не проводить парад до Дня Незалежності та нічого не говорить про складні взаємовідносини у сфері історичної пам’яті з нашими сусідами – Угорщиною та Польщею. На фоні цього новий Кабінет міністрів звільняє з посади голову інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, який протягом 5 років проводив успішні кампанії з декомунізації, розкриття архівів НКВС та КДБ, та вшанування героїв визвольних змагань українського народу.

Тож якою є політика Володимира Зеленського у сфері історичної пам’яті? Це мовчазна згода, відсутність чітких концепцій чи відкат у добу правління регіоналів? Про це – у розмові з експертом Центру структурної політології "Вибір" Лілією Брудницькою,  членом правління Міжнародної спілки "Інститут національної політики" Мариною Багровою та політичним консультантом Ярославом Божко.

Коли влітку в Києві намагалися перейменувати проспект Бандери, Зеленський мовчав. Коли Кернес у Харкові намагався повернути проспекту ім’я генерала Жукова, з боку президента була аналогічна реакція? Це мовчазна згода чи Зеленський не знав, як на це реагувати?

Лілія Брудницька:

Широка підтримка нині є найслабшим місцем Зеленського як президента

Треба розуміти, що у команди Володимира Зеленського тривають вибори. Якщо для пересічного громадянина все завершується вкиданням бюлетеня в урну, для політика – тільки розпочинається. Зеленський під час виборів спирався на симпатії до себе як до актора, як до персонажа серіалу та як альтернативної Порошенку фігури, прийнятної для поміркованих виборців, а також для тих, хто визначається у момент голосування. Парадокс, але саме така широка підтримка нині є найслабшим місцем Зеленського як президента, оскільки всім догодити неможливо, а, якщо робити ставку на один сегмент поляризованого соціуму, інші перейдуть в опозицію, що, звісно, небажано новій владі. Тому і тоді, і нині команда Зеленського намагається тримати той баланс, який приніс йому перемогу. Відмовчуватись не вийде, але доки це можливо – мовчатимуть або відбуватимуться загальними фразами.

Марина Багрова:

Насправді у нової української влади історична політика досі не сформульована. Тому, Володимир Зеленський не розумів, як йому реагувати на спроби повернення проспектам в Києві та в Харкові старих радянських назв. У свою чергу, старі проросійські сили відчувши, що в ході транзиту влади для них відкривається можливість реваншу, а у нової влади немає позиції щодо найменування вулиць, вирішили здійснити спробу повернення до старих радянських окупаційних назв.

Ярослав Божко:

Ідея-фікс Зеленського — бути "над" регіональним "розломом"

Політика Зеленського у галузі історичної пам’яті, національної ідентичності взагалі характеризується умовною невизначеністю. За можливості команда Зеленського прагне ці питання обходити десятою дорогою, з огляду на те що в очах багатьох політиків (в першу чергу всередині команди Зе) якась більш виразна визначеність політика у цій галузі робить його заручником регіонального контексту — крок назустріч націоналістичній повістці політики розглядають як крок назустріч Галичині, але трохи далі від Сходу. Ідея-фікс Зеленського — бути “над” цим розломом, і ніякої якісної альтернативи попереднім політикам пам’яті його команда очевидно не має. Тому поки це річ яку характеризується мозаїчністю — уривки різних підходів розбавлені делікатним мовчанням зараз формують загальну картинку.

Чому Зеленський вирішив не проводити парад, а організував День Незалежності у форматі концерту?

Лілія Брудницька:

Він, як і Порошенко, прийшов до влади як гарант миру. Зеленському потрібен був знаковий контраст із мілітаризованим Порошенком, аби підтримати, мобілізувати та переконати свого базового виборця, що він – виборець — не помилився. Як, до слова, і наші зовнішні партнери, котрі втомилися від напруги. Єдиний жест, котрий ні до чого не зобов’язує, не несе політичних наслідків, але виконує цю задачу, — відмова від військового параду. Це тактика, яка ні про що не свідчить.

Марина Багрова:

Зеленський вирішив не проводити військовий парад в День Незалежності через економію коштів і військових ресурсів. Трагічні події серпня 2014 року, коли військова техніка була на параді в Києві, і її не вистачало для захисту від російського наступу під Іловайськом, стали для Зеленського і команди уроком. Тому, в офіційній частині, Зеленський прийняв рішення, обмежиться проведенням концерту.

Читайте також: Історична пам'ять і польсько-українські стосунки: чого не маємо забувати

Звільнення В’ятровича. Чому це сталося? Інститут нацпам’яті лишається як інституція. Навіщо було звільняти ефективного В’ятровича і якою буде подальша доля інституту? Як у цьому контексті складуться відносини з Польщею та Угорщиною?

Лілія Брудницька:

Звільнення В’ятровича — ще один доказ "я не Порошенко"

Звільнення В’ятровича — ще один доказ "я не Порошенко" та реверанс у бік Польщі. Якийсь час Інститут пам’яті залишиться без голови або матиме сигнатуру.

Ризикну стверджувати, що у команді Зеленського відсутній концепт не лише зовнішньої, а і внутрішньої політики. Команда показово зосередилася на економічних питаннях, зокрема, на залученні інвестицій, на діджиталізації країни та на розпродажу землі. Це ті задачі, які для них є пріоритетними. Неодноразово члени команди говорили, що вони "ненадовго". Якщо це справді так, то у такої команди апріорі не може бути стратегічних концептів. У випадку з Угорщиною будуть реагувати за ситуацією, щодо історичної проблеми Волині – не чіпатимуть та не заглиблюватимуться. Або, якщо потрібно буде, озвучать порошенківські тези.

Марина Багрова:

Питання історичної національної пам’яті та спільної історії з поляками, угорцями та іншими народами, нова українська влада віддала на розсуд історикам.

Читайте також: Отруєна Польща. Дискурс порозуміння з Україною відкинутий на роки назад

Те ж саме стосується і теми Волині. 27 вересня в Києві відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена 100-річчю встановлення польсько-українських дипломатичних відносин під патронатом посла Польщі та заступника міністра закордонних справ України. На цій конференції було зроблено заяву про те, що питання історії польсько-українських відносин повинні стати об’єктом вивчення і даванню оцінок спільно польськими та українськими істориками, і перестати використовуватися в політичних цілях.

Що стосується інституту національної пам’яті, то він збережеться, як інституція і його робота буде продовжена в колишньому режимі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube