Нехтування – це погано, та увага часом іще гірша. Інтерес Білого дому колись правив у Вашингтоні за найціннішу політичну валюту. Тепер, неначе в поневоленому мафією місті з голлівудського трилера, мешканці ховаються в тіні, побоюючись нищівного погляду єдиної людини, що має вплив, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Найперша жертва – Курт Волкер, спеціальний представник із питань конфлікту в Україні. Його (неоплачувана) праця була важливою, але належним чином не оціненою, зокрема тому, що Дональд Трамп не визнає навіть цілком обґрунтованих свідчень російських каверз і не зважає на найхимернішу критику України. Особистий адвокат Трампа пустив Волкера "на м’ясо". Колишній мер Нью-Йорка шукав доказів на підтримку Трампової теорії змови про український вплив на американську політику. Спершу Білий дім поставив Волкера в незручне становище, попросивши його налагодити відносини між Джуліані, який взагалі-то не має офіційної ролі, й українськими лідерами. А тоді Джуліані створив для Волкера неможливу ситуацію: вивів на поверхню причетність спецпредставника до скандалу, оприлюднивши їхню переписку.

Волкер подав у відставку. Цей справжній фахівець і патріот поповнив довгий перелік тих, кого "Трампдом" розжував і виплюнув. Серед них і такі важковаговики, як Герберт Макмастер, радник президента з національної безпеки, Джим Меттіс, міністр оборони, Джон Келлі, голова апарату Білого дому, і менш вагомі фігури, які по-тихому впали у відчай від сумлінного служіння своїй країні в Адміністрації, позбавленій самообмежень, морального компаса й належного держуправління. За словами одного з них, робочий день там присвячувався спробам зрозуміти, що коїться: не у світі, а у верхівці власної держави. Політика робиться поспіхом, у Twitter або й узагалі не робиться. Найважливіші відносини кожного – це відносини із самим президентом.

Читайте також: Трампове недбальство шкодить американській розвідці

Протягом тижня, що я провів у столиці США, стало очевидно: провідні інституції держави паралізовані. Рада національної безпеки, що десятиліттями була серцем кожної президентської Адміністрації, випатрана. Раніше іноземні дипломати налагоджували там зв’язки, нині вони вже й не намагаються. Та й не тільки вони: ніхто ані всередині, ані поза урядом не намагається. Неначе корабель-привид, Держдепартамент лине океаном, безпомічно розмахуючи парусами. Пані посла США в Україні Марі Йованович звільнили в травні після того, як вона впала в немилість до Кушнера та Джуліані. 

Тепер ми знаємо, що в горезвісному заклику Трампа до українського колеги Зеленського щодо проведення розслідування йшлося про цю посадовицю, коли американський президент казав про "погані новини" для неї, погрозливо додавши, що на "жінку очікують певні неприємності". Мої друзі, які поки що працюють в Держдепартаменті, тривожаться. Якщо Білий дім не звертає уваги на твою роботу, то працюєш неефективно, а якщо звертає, то тобі непереливки. Єдиний просвіт – Пентагон, що ще тримається серед цього хаосу. Конгрес, попри розкол, голосує за виділення коштів і підтримує місії Пентагона. Військових годують і забезпечують зброєю. Такі посадовці, як заступник міністра оборони з політичних питань Джон Руд, застерігають про загрозу Китаю.

Однак головнокомандувач змушує закипати навіть небагатослівних військовослужбовців. З одного боку, президент роздратував їх рішенням заморозити військові навчання в Південній Кореї, бо вони "надто дорогі", тоді як злочинний режим на Півночі активізує ракетні випробування. Із другого – Трамп вагається у відносинах з Іраном. Військовослужбовці також вжахаються від потурань Росії. Люди у формі ненавидять війну, але й терпіти не можуть нерішучості.

Читаайте також: Трамп нагримав на журналіста, який спитав його про Зеленського. ВІДЕО

Найбільшу небезпеку становлять для президента незгодні й розвідники. Американські шпигуни розлючені через недбале ставлення Трамп до таємниць і применшення зусиль розвідки. Нещодавно він висловив думку, що інформатора, який поскаржився на його телефонну розмову із Зеленським, треба пристрелити.

Постійне недбальство нарешті запустило механізм імпічменту. Однак Трампові пощастило: Україна, яка опинилася в центрі скандалу, що поставив під загрозу його президентство, далеко, й там усе складно. Скандал пов’язаний із такою історією. Джо Байден 2015 року зажадав, щоб у 2016-му звільнили генерального прокурора України Віктора Шокіна, який раніше вів розслідування щодо діяльності енергетичної компанії. Та компанія слугувала годівницею свавільного сина тодішнього віце-президента на ім’я Гантер. Звучить кепсько.

Проте кожна західна країна, що мала справу з Україною, прагнула звільнення неефективного Шокіна. Подальше розслідування не виявило жодних порушень. Прізвище Байдена використовувалося для стримування хижих високопосадовців в Україні, а не для здобуття впливу у Вашингтоні. Справа, може, і сумнівна, та її не порівняти з тим, що президент заморозив військову допомогу для окупованої дружньої країни, щоби примусити її надати допомогу в боротьбі проти внутрішнього політичного суперника.

Ці та інші звинувачення є викривальними. Як завжди, прикриття може виявитися гіршим за злочин. Хоч усе згадане має велике значення у Вашингтоні, президентові це не шкодить (ба навіть може допомогти). Трамп виживає завдяки ролі жертви, так само і його фани. Політику зловживання лівих не порівняти з дедалі гіршими настроями "синіх комірців" проти істеблішменту. Та сама еліта (вбрані в костюми високоосвічені зарозумілі космополіти), що нині обізлилася на президента, знищила (принаймні в її уяві) гідність, робочі місця, рівень життя та безпеку людей, які голосували за нього у 2016 році, та збирається зробити це знову 2020-го. Трамп на їхньому боці. Його критики – ні. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube