Чайлдфрі – люди, які свідомо не хочуть мати дітей. Ну, скажете ви, це право кожного. І я так думаю, в усіх нас є право на вибір. Але все частіше чую від знайомих про те, що їхні діти роблять саме такий вибір.

Коли я зі старшим сином спробувала поговорити на цю тему, він усміхнувся і сказав, що без онуків мене не залишить, але зараз такі питання для нього не на часі. А що ж на часі? Кар’єра, гроші, подорожі…

Молодь планує все. Для них все першочергове. Але не всі вони хочуть давати шлюбну обітницю. Не всі поспішають, будучи в стосунках, у пологові будинки.

Що це – егоїзм чи страх перед відповідальністю? Так, за дитину треба відповідати, її треба любити, виховувати. На неї треба витрачати немало часу. Мені чомусь думається, що в тому, що нинішнє покоління виросло таким – винні насамперед ми, батьки. Мабуть, все ж таки, не в кожного з нас було достатньо часу і на любов, і на виховання своїх синів та дочок, якщо вони тепер неохоче навіть говорять на тему батьківства.

До речі, відомий психолог Михайло Лабковський вважає, що небажання мати дітей – це не примха, і не егоїзм, а важкі спогади з дитячих літ, психотравми. Тут треба розбиратися з психікою. Приводити розумні аргументи марно.

Читайте також: Популярные ошибки родителей в воспитании детей

Не впевнена, що змогла би виховувати прийомну дитину, ніколи не хотіла мати багато дітей. Але інстинкт материнства мені ні на мить не зраджував. Саме тому я щаслива мама двох синів. І страшенно хочеться, щоб мої сини мали своїх власних діточок, кожен у свій час. До речі, менший семирічний син вже пообіцяв мені трьох онуків. Залишилося тільки почекати, коли він для цього достатньо виросте.

Рух чайлдфрі (Сhildfree) виник у США в 1970 році в середовищі освічених, успішних жінок. Американські феміністки, які усвідомили свої справжні бажання і цінності, боролися в такий спосіб за право розпоряджатися тілом на власний розсуд.

Тепер жіноцтво починає боротися за це й в Україні? Читаю на сайтах відвертості саме українських чайлдфрі: художницю Тетяну лякає думка, що дитина постійно буде поруч; психолог Клавдія не заперечує, що колись у неї можуть бути діти, проте немає великого бажання їх виховувати; улюблений термін програмістки Ірини “свідоме безпліддя”, юристка Оксана боїться через народження дитини втратити престижну роботу й коханого чоловіка, який не хоче мати дітей… Вас це не дивує? А мені якось трохи моторошно, що з такими думками живуть розумні, здорові, красиві жінки.

Мене доля не обдаровувала безпроблемним життям. Всього було. Але я вистояла, вижила, поборола себе і обставини, тільки завдяки тому, що поруч був син. Діти мені не заважають, вони мене надихають, обнадіюють, тішать, дарують радість і любов. Діти – це моє все. Це не проблеми. І ніякий чоловік ніколи не міг би мені сказати, що він не хоче, щоб я мала від нього дітей. Це точно був би тоді не мій чоловік.

Читайте також: Коли і як варто говорити з дитиною про секс – пояснює експертка

Той же таки, Лабковський зазначає, що тих жінок, які дійсно хочуть дітей, не зупиняють ніякі життєві труднощі. Вони народжують при будь-якому життєвому розкладі. У багатстві і бідності, в заміжжі і без чоловіка, зі здоров’ям і навіть з протипоказаннями до вагітності, з житлоплощею і без неї.

Паралелі життя – жінки, які свідомо позбавляють себе відчуття материнства і ті, які готові до народження дитини, але не можуть завагітніти. Ми таки правда всі різні.

Психологи також пояснюють які саме чоловіки і чому не хочуть ставати батьками. Зазвичай це відбувається тоді, коли хлопчик росте без батька. Не бачивши зразка стосунків татко-син, вже дорослий чоловік може відчувати невпевненість і страх перед тим, щоб мати власних дітей. Ще одна з причин – нездатність брати на себе відповідальність. Дехто не хоче бачити власну дружину серед пелюшок, заклопотану, зайняту дитиною, а не лише коханим.

Деякі молоді люди не хочуть продовжувати свій рід, тому що пережили багато складних ситуацій і вважають, що дітям на цьому світі теж буде погано.

Колись в Україні відсутність у подружжя дітей трактувалася як трагедія вселенського масштабу: “З дітьми хата – базар, без дітей – кладовище”. Ми живемо нині в епоху краху родинних цінностей. Цього не можна не помічати. Для того, щоб щось змінити на краще, мабуть, треба не наслідувати зарубіжні практики, рухи, флешмоби, а занурюватися з головою в минувшину, вивчати забуті традиції, побут пращурів. Чомусь здається саме там підказка для нас, нащадків, як вберегти родину та країну. Бо хочеться, щоб будинки українських молодих сімей повнилися не тільки добром, а й дитячим сміхом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube