На околиці села Хохітва, що біля Богуслава, на самісінькому березі Росі стоїть старовинний двоповерховий особняк, обтягнутий плівкою й оббитий дошками. Я знаю, що місцева влада здала його в оренду якійсь фізичній особі на 49 років. І щоразу, буваючи в Хохітві, бачу, що час працює проти покинутої пам’ятки, пише Володимир Панченко для "Тижня". Злочинна байдужість: ідеться ж бо про меморіальне місце, тісно пов’язане з ім’ям класика української літератури Марка Вовчка!

Марія Олександрівна приїхала до Богуслава в серпні 1885-го, коли її чоловіка Михайла Дем’яновича Лобача-Жученка призначили начальником 3-ї округи удільної контори. Якийсь час жили в центрі містечка (будинок, на щастя, зберігся, тепер він у розпорядженні районного краєзнавчого музею; у його кімнатах експозиція). А невдовзі, у червні 1886-го, оселилися в Хохітві. Розташована в мальовничій місцині садиба припала Марії Олександрівні до душі: "Гуляю по такому саду, що йому і краю нема, і тече через його Рось – все так, як я люблю", – писала вона в сусідній Стеблів своїй кумі.

І все ж таки родинна ситуація для Лобачів-Жученків складалася невтішна. Син Марії Олександрівни від першого чоловіка Богдан Опанасович Маркович згадував, що був час, коли матір’ю заволодів "гнітючий тяжкий настрій, який міг перейти в невиліковну іпохондрію". А річ ось у чому: Богдана за його народовольську діяльність згідно з розпорядженням Олександра ІІІ відправили на два роки під гласний нагляд поліції в Новомосковський повіт Катеринославської губернії. Із дідом-бабою в Хохітві залишився його син Борис. Мати хлопчика Євгенія Голубовська – неофіційна Богданова дружина. Матеріальні умови в усіх кепські, доводиться навіть позичати гроші в знайомих. Плюс до всього хвороби: Марії Олександрівни, її онука Борі… Письменниці, чия літературна слава донедавна була вельми гучною, хочеться тепер одного – спокою. Вона й намагається триматися incognito.

Читайте також: Зниклі сліди роду: повернення із забуття

Щоб узаконити ні в чому не винного Бориса, Лобачам-Жученкам довелося – уявімо собі – усиновити власного внука! Дуже довгий час цей факт залишався великою родинною таємницею, аж поки його не встановив, а потім й оприлюднив Борис Борисович Лобач-Жученко (онук Марії Олександрівни, який насправді виявився її правнуком!). Я бачив цього бадьорого, зі шкіперською борідкою дідка в Ірпінському будинку творчості: моряк за професією, він, ставши пенсіонером, ґрунтовно зайнявся вивченням свого родоводу. І чимало встиг, зокрема 1983-го вийшов його "Літопис життя і творчості Марка Вовчка" – безцінна річ для дослідників.

А на Богдана Опанасовича чекали нові випробування: його заарештували вдруге й відправили по етапу (знову за особистим розпорядженням царя) під нагляд поліції вже до Астрахані. На три роки. На календарі травень 1887-го. В Астрахані Богдан зустрічається з Миколою Чернишевським, іще одним політичним засланцем. І стає посередником між Миколою Гавриловичем і матір’ю: через нього вони спілкуються. Чернишевський саме готував матеріали для біографії Добролюбова, тож просив Марію Олександрівну надіслати йому добролюбовські листи до письменниці. І вона виконала це прохання.

Творчість Марка Вовчка Микола Чернишевський оцінював дуже високо, називаючи це ім’я вслід за іменами Лермонтова й Гоголя! "Я ніколи у вічі не бачив цієї шляхетної жінки, цього найобдарованішого з російських оповідачів після Лермонтова й Гоголя, – писав він одному зі своїх кореспондентів. – Я й не листуюся з нею. Але я бачуся з її сином, який живе тут". Через Богдана Чернишевський усіляко заохочував Марію Олександрівну повертатися до літератури, пропонував їй навіть підготувати повне зібрання творів, обіцяючи написати велику статтю-передмову, яка була б "оглядом руху ідей у белетристиці того часу (1860–1875 років)". Проте здійснити задумане не судилося: 17 жовтня 1889‑го Микола Гаврилович відійшов у вічність.

Усе дивно перепліталося в її житті: повів благородства змінювався несподіваним холодом тих, від кого вона його й не очікувала. Із "нелегкої" руки Пантелеймона Куліша раптом пішов поголос, що Марко Вовчок не була самостійним автором "Народних оповідань", що їхнім співавтором слід вважати Опанаса Марковича. "Сенсацію" підхопили львівський професор Омелян Огоновський, Олена Пчілка… Прозвучали й авторитетні голоси на захист письменниці: Бориса Грінченка та його дружини Марії, Василя Доманицького, Івана Франка. Настане момент, коли ретельні текстологічні дослідження Доманицького реабілітують авторку "Народних оповідань" цілковито. Проте хіба пережиті прикрощі додають стимулів до праці?

Читайте також: Ми наближаємося до Нобеля: починаємо з письменників українського походження

У хроніці життя та творчості Марка Вовчка, складеній Борисом Борисовичем Лобачем-Жученком (отим самим дідком зі шкіперською борідкою) є чимало подробиць, що стосуються життя-буття письменниці в Хохітві. Онук-син Борис (Богданович) підріс і подався вчитися на моряка. Твори Марка Вовчка час од часу з’являються друком, зокрема й переклади за кордоном. Повз увагу Лобачів-Жученків не проходять літературні новинки, а заборонену цензурою скандальну "Крейцерову сонату" Льва Толстого вони дружно переписували в чотири руки. Ось тут, у хохітвянському будинку на березі Росі. Надходили більш-менш втішні звістки від Богдана: він став фактичним редактором "Саратовского дневника".

Час минав, життя брало своє. У грудні 1893-го Михайла Дем’яновича Лобача-Жученка перевели на нове місце служби. Із Россю, Хохітвою довелося прощатися…

Гортаю сторінки біографії Марії Олександрівни 1885–1893 років, а перед очима постає ціла сага її довгого й складного життя. Життя "фатальної жінки", у яку – були часи! – закохувалися Писарєв, Пассек, Геррцен, Туренєв, Куліш… Драматургія така, що будь-який сценарист позаздрив би. 

P. S. Це одна з останній колонок Володимира Панченка – літературознавця не стало 14 жовтня.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube