Кабінет міністрів України прийняв рішення про визнання свідоцтв про народження та смерть, виданих на окупованій частині Донбасу.

Передусім слід зазначити, що ми тут не перші – у світі бували подібні випадки. Так, зокрема, Молдова визнає дипломи про середню та вищу освіту, які були видані на території невизнаного Придністров’я. Це було закладено у Віденському протоколі, підписаному сторонами в рамках переговорів між Кишиневом і Тирасполем.

Однак для України подібне рішення має низку ризиків.

Перший із них полягає у тому, що на території ОРДЛО зараз перебуває значна кількість російських найманців, спецслужб тощо. І на території ОРДЛО також є бази українських паспортів тих, хто помер, виїхав або зник безвісти, тож за мертвих людей можна спокійно видавати потрібних російській окупаційній адміністрації персонажів. А наступним кроком стане питання виборів...

Якщо Україна визнає свідоцтва ОРДЛО про народження та смерть, то відповідно визнає і документи про громадянство, тобто українські паспорти, які були видані до війни, які потім виявляться підробними або в якийсь інший спосіб отриманими.

Тому у визнанні довідок про смерть або народження є певний ризик того, що це матиме продовження в ідентифікації або в тому, що ми отримаємо людей, документи яких можна буде поставити під сумнів.

Читайте також: "Провина України": що не так із пенсійною ініціативою Сивоха

Другий ризик пов’язаний із тим, на яких бланках будуть оформлені ці документи. Загарбники ОРДЛО наголошуватиме на тому, що в них є так звані "герб", "гербові печатки" та бланки, де зазначені "органи" псевдореспублік. Саме такі документи, відповідно до рішення Кабміну, визнаватимуть на території, підконтрольній Україні. І це означатиме, що це – перший крок до визнання цих окупаційних адміністрацій суб’єктом.

Тут питання не в тому, що це – позиція "партії війни", чи це якимсь чином дискримінує громадян, що мешкають на окупованих територіях… Подібні практики існують у багатьох країнах, які є розділеними і де є проблеми визнання юрисдикцій. Так, паспорти Тайваню не діють на території Китаю і не визнаються Китаєм, юрисдикція тайванців у Гонконгу також не визнається. Тому існує багато казусів, пов’язаних із, наприклад, підсудністю громадян і веденням слідства стосовно людей, які з Тайваню приїхали в Гонконг.

Ці правові казуси в міжнародній системі не є врегульованими. Вони є побічним ефектом наявності територіальних конфліктів. Тому якщо ми підемо шляхом визнання таких документів, це може створити додаткові можливості для подальшого "впихування" в Україну ОРДЛО як суб’єкту.

Довідки з "гербовими печатками" псевдореспублік не можуть бути визнаними в Україні, оскільки ми не визнаємо ту сторону як суб’єкт. Це має бути чітко прописано, має бути виписана зрозуміла для громадян процедура отримання визнання документів, виданих в ОРДЛО. Та однаково я би не ризикував з такими експериментами – цей ризик може виявитися невиправданим. Не варто поспішати визнавати ці довідки на державному рівні шляхом ухвалення додаткових документів чи інструкцій.

Третій ризик – російські окупанти й колаборанти ОРДЛО завдяки такому рішенню Києва отримають змогу маніпулювати кількістю померлих. Адже тут ніхто не знає, скільки свідоцтв про смерть вони можуть намалювати, зате російська окупаційна влада зможе показувати, "скільки людей вбиває "київська хунта". Крім того, загарбники ініціювали перепис населення на своїх територіях, і результати вони активно використовуватимуть для маніпуляцій, зокрема, для звинуваченні українців у "геноциді" чи ще у чомусь.

Читайте також: Реінтеграція ОРДЛО: а що робити з тими, хто з'явився там за п'ять років війни?

Що ж робити, наприклад, у разі народження дитини на території ОРДЛО? В такому разі, як правило, батьки отримують свідоцтво про народження встановленого зразка там, на окупованій території, а потім із ним приїжджають в Україну й тут його нострифікують – отримують копію в українських органах влади, а саме в органах, які фіксують акти громадянського стану. У принципі в нас на це заплющували очі: люди показували ту довідку – і їм виписували українську. Але все це робилося за хабарі або з доброї ласки, розуміючи, що іншого способу немає.

Знаю, що в окремих регіонах України в 2016–2018 роках приймали документи, видані в ОРДЛО, зокрема, довідки про смерть. Люди не могли довести, що людина померла, нічим іншим, і єдиною довідкою про це була довідка, видана яким-небудь "міськвиконкомом" або "міською адміністрацією" на окупованій території. Досі довідки про смерть та народження для громадян із ОРДЛО в Україні видавали через суд. Це було додатковим навантаженням на суди, але це й була форма.

Якщо вже вести мову про визнання свідоцтв, то запобіжником тут може бути процедура, схожа з нострифікацією документів в Україні. Тобто йдеться про підтвердження цих документів в українських органах влади й отримання посвідок в українських органах влади після проходження процедури підтвердження. Але це – настільки велика поступка з боку Києва, що за нинішніх умов, тобто за нинішньої неефективної системи в Україні, нереформованих судів і хабарів в українських органах влади, вона і так викликає багато запитань.

В ідеалі, має бути чітко прописана процедура нострифікації, де би чітко йшлося, хто має видавати ці довідки про народження та смерть, наскільки вони відповідають всім вимогам, чи є до інституцій, які їх видають, доступ ОБСЄ або "Червоного хреста", наскільки ці довідки відповідають реальності, тобто чи не є вони підробними… Це має робити спеціальна комісія.

Крім того, не варто сподіватися, що такий крок сприятиме зникненню махінацій із пенсіями, зокрема, спроб отримати дві пенсії. Адже таке рішення жодним чином не передбачає обміну базами даних. Ніхто ці бази нам не дасть.

Тому я би все ж не ризикував. Жодної користі для України від цієї ідеї я поки що не бачу. Користь теоретично могла б бути, але ми не можемо проконтролювати, хто видає ці довідки чи свідоцтва й кому. А допоки не буде належного контролю над органами, які видаватимуть ці довідки в ОРДЛО, ми не маємо визнавати їх.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube