Зненацька Україна почала розведення військ у Золотому. Зненацька – бо ще за день до цього ми (пресслужба ООС) заявляли, що в зоні розведення відбуваються обстріли.

Сім днів без обстрілів – цю вимогу встановлено не просто так. Сім днів – це тест на здатність і готовність сторін до мирного вирішення проблеми у конкретній точці. Немає миру тиждень – не буде його й після.

Читайте також: Семи днів тиші не було, але ЗСУ відводять всупереч умовам. Фактчекінґ

Україна пішла не просто на поступки. Вона пішла на порушення (шляхом фальсифікації) Рамкових домовленостей щодо розведення військ. Після того, як 27 жовтня пресслужба ООС заявила про обстріли в зоні розведення – 29 жовтня вона ж говорить, що тиша зберігається вже тиждень. Із посиланням на ОБСЄ, що не помітило обстрілів, які зафіксували наші військові.

Що ми маємо у результаті? По-перше, втрата довіри до інформації, яка йтиме від наших військових. Хочу нагадати, що в нас війна. І втрата довіри до наших призведе до того, що ми шукатимемо інформацію з інших джерел. А тепер вгадайте, які це будуть джерела? Війна – це не лише бойові дії. Це підтримка армії в тилу й на територіях, які плануємо звільняти. А про яку підтримку може йти мова, якщо військові змінюють свої звіти, коли виявляється, що російські проксі нас не обстрілювали. То хто брехун?

По-друге, ми живемо в суспільстві постправди. І реальне не те, що відбувається насправді, а те, що треба тим, хто контролює інформаційний простір. Тому завтра з таким же успіхом переконуватимуть про те, що Росія вивела війська з Донбасу. А післязавтра – в такому ж режимі здійснюватимуть і спостереження за виборами в ОРДЛО. ОБСЄ заявить, що дотримані всі демократичні процедури, навіть якщо бюлетені видаватимуть з уже вдрукованими "галочками", а біля виборчих дільниць розстрілюватимуть тих, хто проголосував неправильно. І що? Кому ми будемо вірити? Звітам шанованої у світі ОБСЄ чи своїм брехливим очам?

Читайте також: Напередодні розведення загарбники обстріляли житлові будинки Золотого-4. ФОТО

І третє – наша суб’єктність. Якщо ми не наполягаємо на тому, щоб ті, хто підписав із нами договори, виконували свою частину обіцянок – об нас витиратимуть ноги. Ми не піднімемося вище "предмета договору" й ніколи не станемо суб’єктами. До чого це призведе? До того, що ми ще раз підпишемо "Будапештський меморандум". І далі граблі таких односторонніх договорів повільно убиватимуть те, що називається державою Україною.

Звичайно, можна спробувати вирішити проблему одними заявами, що "ми не лохи якісь" й Україні вже двадцять дев’ятий рік. Але, перефразую класика сучасності, – є демократія, а є ситуація в країні пряма демократія. Революція простою мовою.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube