MENU

"Додому" – якісне нове українське кіно

1417 0

"Додому"Постер до фільму "Додому"

Кожна секунда стрічки просякнута темою анексії півострова Росією і страшною драмою тих, хто обрав найбезпечніший для себе спосіб життя там – не висовуватись.

"Додому" – це напрочуд доросла та міцно збита, як для українського кінематографа драма, яка нагадує глядачу – ми усі нікому не потрібні, окрім самих себе.

Дебютний повнометражний фільм Нарімана Алієва вже понад тиждень демонструють в українських кінотеатрах, і за цей час кількість схвальних рецензій збільшується чи не у геометричній прогресії. До прем’єри стрічку відзначили на Каннському кінофестивалі (програма "Особливий погляд"), вона з’явилася в лонг-листах премій "Золотий глобус" та "Оскар". Міжнародна преса щедра на компліменти фільму, українська – в один голос заявляє, що Ахтем Сеітаблаєв зіграв на сьогодні свою найкращу роль.

У кримського татарина Мустафи двоє синів. Він живе в анексованому Криму, старший син служить в ЗСУ, молодший – Алім – вчиться в Києві в університеті. Коли старшого вбивають у зоні АТО, батько приїжджає забрати тіло на півострів, аби поховати його за звичаями свого народу. Забирає також і молодшого сина, всупереч його волі.

Читайте також: "Додому" – фільм, який неможливо подивитись вдруге

Далі починається герметичне роуд-муві, під час якого режисер розкриває характери обох центральних героїв та класичний конфлікт поколінь. Мустафа – суровий, навіть тиранічний батько, який сповідує консервативні цінності віруючої людини, Алім – молодий прогресивний хлопець, який не хоче провести життя "на городі", а хоче вчитись в університеті. Перша ж сварка у машині означує цей конфлікт.

– Для кого я будував цей будинок, ночами не спав, на ринку торгував? Для вас з братом!

– Та всім плювати на твій Крим! Там життя немає і не буде.

Усі діалоги між батьком і сином відбуваються кримськотатарською мовою. "Інакшість" героїв фільму підкреслюється красномовним епізодом, коли Мустафа збиває православне розп’яття з труни свого старшого сина одразу, як забирає тіло з моргу.

За час поїздки він вчить молодшого сина мусульманським молитвам. Зрештою, під час подорожі у бік анексованої батьківщини у світосприйнятті обох відбуваються метаморфози. Батько з сином кілька днів проводять в закритому просторі власної автівки (разом з тілом старшого брата) і починають розуміти мотиви один одного краще. Батько приймає бажання сина обирати собі власну долю, а Алім розуміє, чому батькові так важливо поховати загиблого сина саме у Криму.

На фоні цієї драми поколінь кожна секунда стрічки просякнута темою анексії півострова Росією і страшною драмою тих, хто обрав найбезпечніший для себе спосіб життя там – не висовуватись, не випинатись. Коли екіпаж патрульних знаходить в машині Мустафи номери РФ, він не приховує, що це життєво необхідний компроміс. "А ви спробуйте там з ними пожити. Без російських номерів та без російського паспорта. Спробуйте" – і у "копів" не знаходиться жодного аргументу проти.

Читайте також: "Devil next door". А ви впевнені, що ваш сусід – не вбивця?

Під час подорожі батька з сином заносить до брата Мустафи – він так і не переїхав до Криму, а живе на узбережжі затоки Азовського моря. Тут похований їхній батько, дідусь Аліма. Дорогою до могили дядько пускається в філософію (насправді, фільм хоч і розмірений, проте позбавлений роздумів заради роздумів – і це добре) щодо долі кримськотатарського народу. "Ми нікому не потрібні, окрім самих себе", каже герой Віктора Жданова, і стає зрозуміло, що цей постулат стосується не лише кримськотатарського народу, а і кожного з нас.

Однак, "Додому" – хоч і особистісна, проте наскрізь кримськотатарська історія. Батьки режисера Нарімана Алієва лишилися жити в окупованому Криму – аби вони побачили прем’єру фільму, їм влаштували пряму трансляцію. Ахтем Сеітаблаєв вперше у житті сам просився на роль Мустафи – настільки йому ця історія близька. Зрештою, вже отримав дві нагороди за цю роль. Ремзі Білялов, під якого писали персонажа Аліма, має невеликий досвід ігрового кіно, проте саме його природність дозволила не загубитись на фоні Сеітаблаєва та Жданова. Навпаки, фінальну сцену, яка просто втискає в крісло, "зробив" саме Ремзі – а також оператор Антон Фурс, який до цього знімав кліпи для Івана Дорна, Джамали та співачки Луни. Його камера, що труситься, місцями нагадує про принципи "Догми-95".

Фільм "Додому" переповнений символізмом та відсиланнями до інших кінотворів – інколи він нагадує "Повернення" Звягінцева, інколи – "The Tree of Life" Теренса Маліка. На жаль, включення стрічки у лонг-листи "Золотого глобуса" та "Оскара" не гарантує отримання цих нагород, утім "Додому" – це якісне нове українське кіно, яке треба "пережити" кілька разів, аби осмислити. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Олег ТУДАН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини