Постер до фільму "Додому"

Якщо ви ще не чули про стрічку Нарімана Алієва, то, мабуть, останні півроку провели десь на мовчазному ретриті, пили аяваску і закушували насінням чіа.

З тих пір, як у травні фільм було номіновано на головну нагороду у секції "Особливий погляд" Каннського міжнародного фестивалю, мережа не вщухає – ледь не щотижня виходять нові інтерв'ю то з режисером, то з акторами "Додому".

Ніде правди діти – ми й самі на вітали Нарімана Алієва з дебютом. Стільки галасу навколо стрічки, яку майже ніхто не бачив, адже всеукраїнська прем’єра відбудеться тільки сьогодні. Що ж, журналістам щастить, і ми побачили фільм ще вчора та вже склали свою думку, пише Yabl.

Про що кіно? Кримський татарин Мустафа приїжджає до Києва, аби забрати обох своїх синів – Назіма та Аліма на батьківщину в Крим. Щоправда, одного з них – Назіма – він везе назад у труні. Юнак загинув під час військових дій на Сході України.

Читайте також: "Дьявол по соседству" – не примерный детектив

Згорьований батько постановив: будь-якою ціною його сини мають повернутись evge (додому кримськотатарською). Старшого він поховає за всіма традиціями свого народу, молодшого вбереже від смерті. Очевидно, що ще однієї втрати Мустафа не переживе…

Чим займались сценаристи та актори? Над сценарієм Наріман Алієв працював у дуеті з Марисею Нікітюк, у творчому доробку якої є фантазійна стрічка "Коли падають дерева" (2018).

У "Додому" автори роздумують одразу на кілька тем – і про витоки конфлікту поколінь, і про душевну близькість у сім’ї, і значення батьківщини у житті кожного, навіть краєчком зачіпають питання анексії Криму.

Варто сказати, що для кримця Нарімана тема півострова проходить червоною ниткою через всю його поки не надто масштабну фільмографію. Трилогія більш ранніх короткометражок Алієва має назву "Кримські історії" і розповідає нам, тільки не дивуйтесь, про Крим. У кадрі – прості люди та їх складні життєві історії. Власне, таким вийшов і дебютний повний метр режисера та сценариста.

Безперечно, "Додому" – чоловіче кіно. Кіно про дорослішання за один день. Саме це відбувається з Алімом – молодшим сином Мустафи. Від самого початку повернення додому діалог у них з батьком не клеїться – Алім не розуміє, чому він повинен слухати Мустафу, для чого йому взагалі повертатись до Криму, коли все його життя у Києві. Тонкою ниткою зв'язку зі своїм звичним життям для нього лишаються короткі дзвінки дівчини Назіма, яка переймається і долею молодшого брата.

Недарма обраний сценаристами жанр стрічки – роуд-муві, бо на початку шляху до батькової автівки сідає ще Алім-юнак. Наприкінці з неї символічно виходить вже Алім-чоловік.

Цікаво, що зіграв його двоюрідний брат режисера – Ремзі Білялов. Юнак виглядає у кадрі Алієва вельми органічно. Що ж, це і не дивно, адже характер героя режисер "списував" саме з нього – сором’язливого та тихого хлопця. І цей тихий хлопець точно вас вразить у фіналі. Та не будемо вже надто спойлерити.

Ахтем Сеітаблаєв, заслужена зірка українського кіно, тут на своєму місці. Актор органічний у ролі Мустафи, місцями жорсткуватий – почасти настільки, що перестаєш йому співчувати. Просто крутиш в голові думку "він такий, бо йому болить". Та насправді емпатія виходить трохи фейкова.

Що нам хотів показати режисер? Як ми вже говорили, знімати кіно про Крим та кримських татар – "фішка" Нарімана Алієва. Цей степовий світ знайомий режисеру від народження, саме тому йому так добре вдається передати його атмосферу.

Через надмірну реалістичність зображуваного складається враження, наче ти підглядаєш за життям простих людей (пригадайте сцену, коли Мустафа вчить Аліма битись). Та ось ти помічаєш, як повільно на вітрі колишуться білі простирадла, як напружено в руках Аліма то спалахує, то гасне запальничка, як Мустафа запускає в небо повітряного змія, і пригадуєш, що все ж сидиш у кріслі кінотеатру.

Вивірено фотографічний світ Алієва повертає тебе до своєї реальності і дає розуміння, що режисеру вдалося гарно збалансувати життя та вигадку на екрані. 

Читайте також: "Devil next door". А ви впевнені, що ваш сусід – не вбивця?

Хочеться вірити, що колись Наріман зніме стрічку не лише про Крим, і вийде це у нього як мінімум не гірше. 

Навіщо тут оператор? Про операторську роботу під час перегляду не задумуєшся. І це означає одне – стрічка зроблена правильно. Значить, кадр виставлено так гармонійно щодо змісту сцени, що ти сприймаєш побачене на екрані як цілісне полотно. Ділити його на шматки немає сенсу. Оператор був, він зробив свою справу добре – все, що вам варто знати.

Що в результаті? Звісно, "Додому" – досить метафорична назва для стрічки, адже герої справді повертаються додому, до себе самих. Вони віднаходять давно забуту батьківсько-синівську близькість і розуміють, що саме цього їм бракувало! "Кому ми будемо потрібні, якщо ми не потрібні одне одному?", – каже Мустафа. І справді, кому?

Чи гідний фільм нагороди? Однозначно – так. Чи хочеться подивитись його вдруге – таке ж однозначне "ні".

"Додому" – це не атракціон, не розвага на вечір з друзями. Такі стрічки можна дивитись раз на рік у особливому настрої. Якщо у вас саме такий – купуйте квиток та повертайтесь "Додому". 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube