В контексті напружених дискусій про перспективу транзиту природного газу через українську ГТС перше, що згадується – це підступний "Північний потік-2", який нещодавно остаточно отримав "зелене світло" від Данії та Німеччини. Тривала і досить потужна боротьба України, Польщі і країн Балтії проти цього проєкту принесла свої результати – добудова "труби" відкладається принаймні на рік, Європейська комісія запровадила для цього трубопроводу умови, що відповідають положенням Третього енергопакета, а рішення судових інстанцій ЄС, скоріше за все, обмежуватимуть можливості "Газпрому" повністю використовувати його потужність, пише дипломат, директор Дипломатичної академії, заслужений економіст України, Надзвичайний і Повноважний Посол України Сергій Корсунський.

Результати могли б бути ще кращими, якби протягом останніх п’яти років на Банковій не вдавали, що знають усе краще всіх, а скоординували б зусилля МЗС, окремих керівників Мінпаливоенерго, депутатів Верховної Ради, "Нафтогазу" і експертної спільноти для протидії Росії. Проте на північному фронті газової "війни" є хоча б часткова перемога. Південний фронт був програний повністю.

З 1 грудня 2014 року, коли Путін в Анкарі проголосив про припинення "Південного потоку" здавалося, що потужні зусилля з боку України привели до потрібного результату і обхідний, через Чорне море, проєкт постачання російського газу в Європу стане історією. Одночасно, при підтримці ЄС і США розпочалося просування проєкту "Південного газового коридору", який мав привести азербайджанський газ на Балкани та південь ЄС.

Читайте також: У Єврокомісії чекають, що Зеленський і Путін поговорять про газ в Парижі

Україна мала можливість стати його повноцінним учасником, але вчергове цей шанс змарнувала. У свою чергу Путін, як з’ясувалося, не відмовився від планів ліквідації українського транзиту, проголосивши про наміри замінити "Південний потік" турецьким. Протягом 2015 року Росія домоглася згоди Туреччини на реалізацію цього проєкту в обмін на відчутну, у 10,25% знижку на певні обсяги російського газу.

У грошовому вимірі ця сума сягнула 1 млрд доларів. Оскільки від самого початку було зрозумілим, що будівництво "Турецького потоку" має на меті виключити Трансбалканський маршрут постачання російського газу через Україну, Румунію і Болгарію в Туреччину, для української сторони позиція "стратегічного партнера" була незрозумілою. Зрештою Київ отримав запевнення Анкари, що буде побудована лише одна гілка трубопроводу, потужністю 15,75 млрд куб. м, і Туреччина піде на цей крок виключно з міркувань економічної вигоди. Тобто, аргумент Анкари звучав приблизно так: Україна – стратегічний партнер, але гроші є ще більш стратегічним інтересом.

Немає сенсу згадувати подальші повороти цієї історії, яких було чимало. Поки ми концентрували всі зусилля на отриманні Томосу, що було б неможливим без згоди Ердогана, Росія зробила себе головним учасником вкрай болючого для Туреччини сирійського конфлікту, а консорціум "Шах Деніз" взявся до реалізації першого етапу "Південного газового коридору" – газопроводу ТАНАП. Згодом з’ясувалося, що Туреччина дала згоду на побудову і другої гілки "Турецького потоку", газ з якої мав йти транзитом на Балкани, знову-таки, позбавляючи Україну ще 15,75 млрд куб. м транзиту. У цьому випадку Анкара вже нічого і нікому не пояснювала – навіщо, якщо Київ навіть не протестував. Російсько-турецька угода про "Турецький потік" була ратифікована у 2017 році – був і час, і інструменти тиску на Туреччину, у тому числі через Брюссель, Софію, і Бухарест. Саме тоді слід було подбати і про контрзаходи, зокрема вивчити можливість реверсу Трансбалканського маршруту, проте думка експертної спільноти з цього приводу була вчергове проігнорована.

Станом на сьогодні ситуація виглядає наступним чином. Росія і Туреччина завершують будівництво двох гілок "Турецького потоку", повністю виключаючи Трансбалканський маршрут з українського транзиту. Одна гілка постачатиме газ до Туреччини, інша – через Болгарію спрямує газ у Сербію і Угорщину на Австрію.

Читайте також: США готується захищати Європу від війни з Росією?

Відповідні інтерконектори вже активно будуються. Завершено також будівництво газопроводу ТАНАП з Азербайджану через Туреччину до кордону з Грецією, де також побудовано Трансадріатичний газопровід, який має "підхопити" азербайджанський газ на шляху до півдня Європи і аж до Італії. У Болгарії своєчасно подбали про те, щоб забезпечити себе газом після припинення транзиту через Україну і не тільки отримуватимуть російський газ з "Турецького потоку" – для себе і для транзиту, але і уклали з США договір про постачання зрідженого газу через термінал у Греції. Відповідний інтерконектор Болгарія-Греція буде завершено наступного року.

До недавнього часу Болгарія залишалася можливим партнером для України з точки зору отримання газу з Півдня, де, фактично, створюється новий газовий хаб. Проте, як і у всіх попередніх випадках, пропозиції щодо переговорів з Болгарією були проігноровані. Внаслідок цього реверсні потужності Трансбалканського маршруту, який стане «сухим» у прямому напрямку з 1 січня 2020 року, наразі виявилися на 90% законтрактовані... Росією. Мета очевидна – унеможливити цей шлях постачання газу в Україну. Чому це вкрай важливо – трохи згодом.

Частина "Південного газового коридору" – трубопровід ТАНАП – доправить 10 млрд куб. м азербайджанського газу на кордон Туреччини і Греції. Далі його підхопить Трансадріатичний газопровід Греція – Албанія — Італія (ТАП), перша черга якого розрахована саме на цю потужність. Проєкт ТАНАП-ТАП отримав повну підтримку ЄК, до нього застосовуються пільгові умови Третього енергопакета. Передбачається також, що ТАП може бути розширений до 20 млрд куб. м, якщо виявиться, що у цьому є комерційна потреба. Цього року відбулися відповідні дослідження ринку і з’ясувалося, що така потреба існує. А тепер увага – невідомо, які саме компанії виявили інтерес до подвоєння потужності ТАП, і є всі підстави вважати, що серед них присутній "Газпром". Власне кажучи, друга нитка "Турецького потоку" цілком може бути використана для подальшого заповнення додаткових потужностей ТАП російським газом – що і є планом "Газпрому". Ба більше, якщо суд ЄС обмежить використання газопроводу Eugal в Німеччині (саме він прийматиме на землі газ з "Північного потоку-2"), як це вже сталося стосовно газопроводу Opal, то цілком ймовірно, що "Газпром" вдасться до будівництва ще двох, раніше передбачених ниток "Турецького потоку", з тим, щоб транспортувати газ в обхід України південним, вже схваленим ЄС маршрутом ТАП. На думку американських експертів, такий сценарій є цілком можливим, так що радощі в Україні стосовно збереження певних обсягів транзиту через нашу ГТС можуть мати дуже короткий термін життя – два-три роки.

Читайте також: Угода про асоціацію проти газового шантажу: як Україні реагувати на погрози РФ

Але не всі новини погані. Російські ЗМІ повідомляють, що останнім часом значно активізувалися переговори між ЄС і Туркменістаном стосовно будівництва давно омріяного Транскаспійського газопроводу, яким туркменський газ надходитиме в Азербайджан і далі по ТАНАП в Європу. Технологічних проблем з розширенням потужностей ТАНАПу немає, і туркменський газ став би дуже доречним доповненням до ринкового "міксу" російського, азербайджанського, американського та іншого газу на ринку Центральної Європи. Є підстави вважати, що Туркменістан за підтримки ЄК має намір створити консорціум з потужних компаній – західних (Shell, Total, ENI, Edison тощо) і східних (зокрема, китайської SINOPEC і малазійської PETRONAS), яким Росія не зможе завадити побудувати Транскаспійську "трубу", як це ставалося у минулому кожного разу, коли Туркменістан і Азербайджан висловлювали відповідні наміри. В разі реалізації цього проєкту на турецько-болгарському "вузлі" з’являться і значні обсяги туркменського газу, який міг би надходити в Україну в разі своєчасного опрацювання цього питання з учасниками процесу, зокрема, з Болгарією.

Цілком очевидно, що кожна з цих можливостей потребує ретельного фахового вивчення. Проте при формуванні хоча б середньотермінової стратегії енергетичної безпеки, яка вкрай необхідна напередодні завершальної фази анбандлінгу Нафтогазу і боротьби за транзит, необхідно мати чітке уявлення про всі наявні можливості. Поляки сформулювали свою стратегію енергетичного коридору Північ-Південь п’ять років потому, і вони її реалізували. Саме тому вже сьогодні вони мають можливість подякувати "Газпрому" і за два роки до припинення контракту з російським монополістом заявити про небажання більше закуповувати російський газ. Цікаво, чи з'явиться і в нас коли-небудь подібна стратегія і політична воля до її реалізації. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube