Кілька тижнів тому відбулися два цікаві культурні дійства в Нью-Йорку: круглий стіл на тему українсько-американської літератури в Колумбійському університеті та вечір, присвячений новим англомовним романам письменника Юрія Тарнавського в Науковому товаристві імені Шевченка, пише для "Тижня" Олександр Мотиль

Учасниками круглого столу стали поетеси Олена Дженнінґс та Дзвіня Орловська, письменниця Ірена Забитко та я. Головною темою дискусій було питання, яке, на перший погляд, має просту відповідь: чи належать до української літератури белетристика та поезія, написані англійською людьми українського походження в діаспорі? Як завжди, відповідь залежить від того, як окреслити поняття української літератури. 

Читайте також: Українське місто, що дало світові класиків відразу чотирьох літератур

Якщо тлумачити українську літературу як те, що пишуть етнічні українці українською мовою в Україні, то ніхто з учасників круглого столу до неї не належить. Але тоді слід змиритися з неприємними наслідками. Відпадають Микола Гоголь, Андрій Курков, Володимир Винниченко й навіть, борони Боже, Тарас Шевченко, який провів більшість свого життя в діаспорі й часто писав російською. Відпадають також повністю або частково Іван Багряний, Наталя Ворожбит, Василь Барка, Олена Теліга, Василь Махно, Оксана Луцишина, Євген Маланюк, Юрій Косач, Леонід Первомайський, Микола Хвильовий, Юрій Шевельов (Шерех) та багато інших включно з так званою Нью-Йоркською групою разом із Тарнавським.

Натомість якщо допустити до святині української літератури етнічних і неетнічних українців, які пишуть українською та іншими мовами в Україні та поза нею, тоді ворота відчиняються для Тарнавського, Дженнінґс, Орловської, Забитко й мене (не кажучи вже про Гоголя, Винниченка, Шевченка та згаданих вище літераторів).

Однак чомусь цей поділ на "наших" і "не наших" не повністю задовольняє. Усе-таки чи досить якомусь українському дядькові в Чикаго написати кілька вір­шиків англійською мовою, щоб автоматично стати членом української літератури? Хочеться сказати, що, мабуть, ні.

Має бути якийсь зв’язок із цією літературою, точніше з її творцями та читачами тут і там. Коли канадські українці читають Мирну Косташ, знамениту англомовну письменницю з Едмонтона, коли вузьке коло українських інтелектуалів у діаспорі й Україні пишається складними українськомовними (та англомовними) вір­шами Емми Андієвської, Богдана Рубчака, Богдана Бойчука, Віри Вовк і Юрія Тарнавського, коли самвидавні вірші Василя Стуса, Ліни Костенко та Василя Симоненка читають у Мюнхені, Торонто й Філадельфії, коли прозу та поезію "американського" поета Василя Махна (бо таким його вважають в Україні) друкують у Львові, Тернополі та Харкові й коли творчість Дженнінґс, Орловської та Забитко перекладють, рецензують і вивчають в Україні, тоді маємо справу з українською літературою. Але не тільки, бо кожен із цих письменників належить також до іноземних літератур. Англомовні Тарнавський, Орловська та Забитко так само американські літератори, як і Марина Левицька, є англійською. До речі, чи не належать знамениті переклади Стуса німецькою Анни-Галі Горбач до німецької літератури?

Читайте також: Ми наближаємося до Нобеля: починаємо з письменників українського походження

Культури збігаються, переплітаються, не мають, бо не можуть мати, чітких, як у держав, кордонів. Придивімося до славного американського художника Енді Варголи. Розмовляв русинською та був греко-католиком, мати співала пісні чистою українською мовою й купувала ковбаси в українських м’ясарнях. Співіснували в ньому, як і в його мистецтві, русинські, українські й (найбільшою мірою) американські елементи. Висновок простий: він був великим і різноплановим, досить було й вистачає його для всіх.

Чи це питання – "як тлумачити українську літературу?" – не надумане? Чи, можливо, навіть віддзеркалює певну меншовартість? Хай собі літературознавці та культурологи сперечаються, хто належить, а хто не належить до української літератури. Усім іншим нема чого тим питанням особливо перейматися. Читаємо за змогою все якісне. На щастя, є дуже багато чудових речей в українській літературі будь-якого тлумачення. Якщо знаєте тільки українську, то читайте, будь ласка, Ларису Денисенко та Богдана Бойчука. Якщо тільки російську, то читайте Куркова та Шевченка. Якщо тільки англійську, то Аскольда Мельничука, Марину Левицьку, Ореста Пелеха, Олену Дженнінґс, Дзвіню Орловську, Ірену Забитко й (ласкаво прошу!) мене. А якщо знаєте всі три мови, тоді взагалі матимете кайф. 

Україна велика й різна. Й українська діаспора, хоч за чисельністю менша, також велика й різноманітна. Хай усі добрі й творчі люди з будь-яким зв’язком із Україною будуть українськими мистцями. А всі інші нехай будуть добрими та творчими.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube