Я добре пам’ятаю розповіді моєї бабусі Варвари Михайлівни Цифрак (Пухир) із райцентру Кагарлика, що на Київщині.

Під час Голодомору 1932–1933 років сім'я моєї бабусі вижила, харчуючись кормовими буряками, закопаними в полі, які комуністи дивом не знайшли. Упродовж зими ці кормові буряки в нічний час викопували й готували з них вариво.

Читайте також: Без засвоєння й подолання цього досвіду нам ніколи не стати цільними людьми – Забужко

Бабусі на той час було два роки, тому вона нам розповідала більше спогади своєї мами. Серед них й історія про шість закопаних мішків із зерном.

Їх заховали для того, аби мати борошно й зерно на посівну. Родина була багатодітною, без борошна вижити не вдалося б. Закопали мішки вночі, а до ранку все вкрило снігом.

Того ж дня до прабабусі прийшли з перевіркою, зокрема і представник із сільради. Щупами вони почали проколювати землю й натрапили на місце, де була пшениця.

Читайте також: Невивчені уроки історії: мир ціною червоного терору й Голодомору

Прабабуся почала переконувати, що там трохи картоплі для весняної посадки, однак комісія не відступала. І тоді прабабуся пішла на відчайдушний крок – вона запропонувала розкопати землю.

"Відрубаєте мені голову, якщо там пшениця, а як картопля – відрубаєте собі", – сказала вона представникові сільради.

Чоловік подумав, махнув рукою і пішов геть із хати. Це і врятувало родину з шістьма дітьми.

Такими спогадами про страшні події Голодомору 1932–1933 років поділилася зі мною в дитинстві бабуся.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube