MENU

Голодомор перестає бути сторінкою в підручнику, коли стає власною історією

716 0

Торік я зробила одну з найважливіших речей у житті. Взяла відпустку, поїхала взимку не на лижі, а на малу батьківщину та розпитала всіх найближчих родичів про Голодомор. Злочин, що торкнувся і моєї родини.

1932-го мій 16-річний дідусь дивом зміг утекти з дому із села неподалік Білої Церкви, коли буксирні бригади вже почали грабувати селян, а заставні загони не випускали нікого за межі їхніх поселень.

Читайте також: Без засвоєння й подолання цього досвіду нам ніколи не стати цільними людьми – Забужко

Мати дідуся, моя прабабуся, віддала йому єдине цінне – кожух – і наказала бігти в ліс. Звідти вночі він застрибнув на потяг, що прямував на схід, так дістався Кам‘янського. Родичів чи знайомих у цьому випадковому місті, звісно ж, не було.

Дідусь жебракував і поневірявся, поки не влаштувався на завод "Азот". Потім там зустрів мою бабусю. Далі воював. Був поранений. Вже після війни народився мій батько. Згодом у Дніпрі, де оселилася родина, народилась і я.

Моя прабабуся та прадідусь загинули в 1932–1933 роках. Вони одні з тих семи мільойнів українців, убитих голодом.

Читайте також: "Відрубаєте мені голову, якщо там пшениця, а як картопля – відрубаєте собі". Історія порятунку в часи геноциду

Голодомор тільки тоді перестає бути сторінкою в підручнику, коли стає власною історією.

Розкажіть і ви свою. Музей Голодомору розпочав бестрокову акцію #Голодомор_МояІсторія і закликає розповідати родинні історії, які увійдуть до загальнодоступного архіву, аби жодна деталь страшного злочину не була втрачена.

Пам‘ятаймо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Ірина СТОРОЖЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини