Я народила доньку за день до свого 27-річчя. Справжній подарунок від Бога. Донька народилась цілком здоровою. 8 з 9 за шкалою Апгар. 4 кілограми та 56 сантиметрів. Природні пологи. Про що ще може мріяти будь-яка жінка?

Першої ж нашої спільної зими, попри грудне вигодовування, місяці поспіль ми хворіли ГРЗ. Інколи не виходили на двір днями, бо температура не спадала. В мене пропадав голос, донька кашляла так, що було страшно. Коли наступила весна та зимові недуги минули, я видихнула. Ніби все налагодилося.

Ніби. Але раптом в період з 10 по 11 місяць свого життя донька помітно втратила вагу. Я звернулася до дільничного педіатра. Здали загальний аналіз крові в своїй поліклініці. Він був у нормі. Лікар віджартувалася: "Не годуєте дитину ви, от і все". Мене з донькою відправили додому.

А через три доби ми потрапили у реанімацію. За ці три доби дитина поступово ставала все слабшою. Мала неабиякий апетит, багато пила, частенько просилася на горщик. Але сил ходити та гратися в неї ставало все менше. Був легкий нежить.

Я гадала, що так проблемно міг різатися якийсь зуб. Що це точно не зуб я зрозуміла, коли з капризної дитини, що весь час проситься "на ручки", за одну ніч донька зблідла, стала марити та не мала сил навіть сісти.

Читайте також: Чому не треба боятися відвести дитину до психіатра – блог особливої мами

Цей ранок 2 вересня 2017 року, який назавжди змінив життя моєї родини, досі інколи сниться мені в кошмарах.

Швидка, що їде безкінечні 20 хвилин, бо не може знайти дім за номером. Бригада, яка хвилин десять прослуховує легені, оглядає дитину і не може зрозуміти, що не так. Нарешті одній лікарці приходить думка виміряти глюкометром рівень цукру у крові. "Він перевищує 30", – каже вона мені, а я розгублено перепитую, скільки ж має бути.

"Норма складає 5,5 натщесерце. Ваша донька має рівень глюкози у крові в 6 разів вищий за норму".

Поки ми їдемо з донькою в обласну лікарню на кареті швидкої, у мене не йде з голови, як це взагалі могло трапитися. Їй 11 місяців. Вона їсть грудне молоко (а я дотримуюсь дієти), пюре з тушкованих овочів та м'яса, несолодкі каші. Вона в принципі ніколи не куштувала цукру. Як у неї може бути такий захмарний рівень глюкози?

Наступні два дні в реанімації були суцільним жахом. За протоколом вночі батьків не пускають до дітей. Сиділа біля ліжка доньки з 9 ранку до 8 вечора, потім йшла додому намагатись заснути. Коли приходила зранку, бачила солоні сліди від її сліз на пів обличчя.

Вночі вона щосили плакала та кликала мене. З її палати перевезли всіх дітей, бо крик не давав нікому заснути. Після другої доби в реанімації донька, побачивши мене, відвернулася та висмикнула руку.

"Ти образилася на мене, що я лишаю тебе вночі?", – питаю її. Вона мовчки киває. "Мені піти?". Вона починає плакати, хапає мене за руку, та знов відвертається.

Я досі не можу пробачити собі, що не вберегла її. Що колись їй довелося ночувати одній без жодної знайомої людини поряд під жахливим яскравим світлом реанімаційних ламп.

За наступні 12 днів в ендокринологічному відділені обласної лікарні мого рідного Запоріжжя я ніби стала іншою людиною.

Дізналася безліч нових слів (від "дебют" – момент виявлення діабету до "діамама" – мати дитини-діабетика), навчилася вимірювати рівень цукру доньці глюкометром, робити ін'єкції інсуліну, відрізняти капризи дитини "Мені так хочеться" від "В мене падає/зростає рівень глюкози в крові, та я почуваю себе якось не так і не можу це виразити словами". Але перш за все я була шокована тим, як мало я (та все моє оточення) знає про діабет.

Про діабет. Діабет 1 типу (інсулінозалежний) є генетичною, а не спадковою хворобою. Якщо мати або батько є діабетиком саме цього типу, це підвищує шанси захворіти у дитини всього від 2 до 10%. Якщо в родині були хворі діабетом 2 типу, шанси зростають максимум на 2%. Причина хвороби – утворення певної комбінації 50 генів у батьків.

Всього діабетів є 5 типів, 13 підтипів. Типи 1 та 2 – найбільш розповсюджені. І це зовсім різні хвороби, майже ніяк не пов'язані між собою.

Діабет 1 типу (як стверджують деякі вчені та лікарі) є бомбою уповільненої дії. Це аутоімунне захворювання: імунітет вважає, що власний інсулін – ворог, і направляє всі сили на його знищення.

Час "дебюту" є у кожного своїм. Дитина може захворіти у рік, три, десять чи підлітком. Зазвичай фактор-тригер – вірусна хвороба з ускладненнями (так було у нас, задовге ГРЗ) або сильний стрес.

Важливим є також загальний стан, під час якого діагностували діабет. У доньки виявили його запізно, у стані сопору (переддіабетична кома, спутана свідомість). Як наслідок дитина здобула декілька супутніх діагнозів (в тому числі, перикардіальний випіт – накопичення рідини у тканинах серця). Ще майже рік пішов на те, щоб вирішувати супутні проблеми, консультуватися з неврологами, кардіологами, гастроентерологами.

Читайте також: Безкінечне повторення ехолалії: як зрозуміти, чого хоче син? Блог особливої мами

Зараз доньці трохи більше трьох років. За цей час від лікарів різної спеціалізації я чула десятки разів обвинувачення на кшталт: "Як ви могли вчасно не помітити хворобу доньки? Нащо було доводити її майже до стану коми?". Але я правда не знала, на які симптоми звернути увагу. Тепер сама завжди раджу знайомим на всякий випадок здати аналіз крові на глюкозу, якщо дитина стала:

1. Втрачати вагу без жодних зовнішніх факторів. При цьому їсть так, як завжди, чи навіть більше.

2. Пити забагато.

3. Забагато ходити в туалет "по-малому". Частенько, але помалу. Сеча зазвичай має неприємний запах (може містити ацетони, які медики називають кетонами).

Є звичайно додаткові супутні фактори – нежить, температура до 38, дратівливість. Але це все опціонально (може і не бути), і лише супроводжує основні фактори.

Я дуже сподіваюся, що колись в Україні розвинеться превентивна система медицини, в тому числі, вчасного виявлення хвороби. І що сотні матерів не будуть корити себе "Якби я тоді…."

Але "якби" ніколи не працює. Минуле не змінити. Майбутнє не передбачити.

В нас є лише теперішнє, в якому з діабетом можна і треба жити.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube