Ми можемо кинутись у критику вчителів та нарікання на державу. Але ніхто достеменно не знає, що саме робить якісне навчання якісним.

Третього грудня оприлюднили результати міжнародного рейтингу оцінювання школярів PISA. У 2018-му 15-річні українці вперше взяли участь у цьому оцінюванні, що визначає сформованість математичної, читацької та природничо-наукової компетентностей, пише Юлія Бараннікова у блозі для НВ.

У тестах взяли участь 600 тисяч 15-річних учнів із 79 країн. Результати українських школярів трохи нижчі, ніж у країн – учасниць Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD). 74% наших учнів досягнули мінімально необхідного для життя рівня читання, тобто 466 балів (країна-лідер – 555), 64% – середнього і вище рівня володіння математикою (453 бали, країна-лідер – 591, в середньому по OECD – 489), 74% – середнього і вище рівня володіння природничою компетентністю (469 балів, у країни-лідера – 590, у середньому по OECD – 489).

Читайте також: За результатами PISA. Що можна сказати про Україну?

Засновник PISA Андреас Шляйхер в одному зі своїх інтерв'ю наголосив, що в Україні багато відданих вчителів, які часто працюють у непростих умовах. Проте зазначив, що у нас застарілі підходи до викладання. Оприлюднені результати лише "підігрівають" або провокують ще більше дискусій на тему реформ, викладання, так само як і дають поштовх ряду програм та інтервенцій.

Та у порівняннях, а тим паче у висновках та можливих рекомендаціях, важливо бути обережними. Ми порівнюємо різні системи освіти, що існують в різних умовах і часто мають різні передумови. Та саме у пошук аналогій дуже легко вдатися. Звісно, результати PISA – важливий індикатор ефективності освіти. Нам ці результати кажуть наступне: учні або впоралися, або не впоралися, а також де на загальній шкалі у порівнянні з іншими країнами ми знаходимось. Ми можемо скаржитися на чинну систему освіти, кинутися вкотре звинувачувати вчителів, пропонувати додаткові реформи чи копіювати чиїсь рішення. Але ніхто достеменно не знає, що саме робить якісне навчання якісним, а заразом що впливає на результати учнів у школі.

Факторів багато. Маємо чудовий приклад фінів, яким вдалося створити систему для всіх, яка враховує особливості учнів. Але Фінляндія – це 274 мільярди доларів ВВП у 2018 році на близько 5 млн населення. Країна з високим рівнем розвитку людського капіталу і низькими рівнями інфляції та безробіття. А ще це доволі гомогенна країна, де немає проблем з емігрантами чи різними культурами, конфліктами чи непорозуміннями між людьми. Можемо поглянути на естонців, про яких творець PISA також згадує як про країну, що показує хорошу динаміку. Та Естонія – це близько 1 мільйона населення, 30 мільярдів ВВП у 2018 році, низькі рівні інфляції та безробіття. Андреас Шляйхер наводить і приклад Китаю, що є лідером останніх тестів PISA й використовує AI в школах. Але потенційні результати, а також надмірний контроль держави над навчальним процесом, заразом викликає багато запитань і сумнівів, говориться в огляді Wall Street Journal.

Читайте також: Шукати причини низьких результатів PISА потрібно не в радянському минулому, а в освітній історії незалежної України

У кожної країни буде своя культурна та історична площина, що заклала причини багатьох сьогоднішніх успіхів чи проблем. Можемо пригадати й важливість раннього розвитку дитини, якість харчування, гени та ряд інших можливих факторів. Це великі пласти, які не так просто подолати конкретними реформами чи рішеннями.

Результати України вкотре вказують: проблеми є, і результати могли бути кращими. Та вони не катастрофічні. Найгірше, що ми можемо зробити після їх оприлюднення – кинутися критикувати все, пришвидшувати вже запущені реформи, чи додавати нові, не враховуючи усіх масштабів проблеми. Зазвичай відповіді не такі прості. Шляйхер зауважує, що освітні зміни – це питання часто політичне. Можливо, та якщо надто перебільшувати політичну вагу, то можна лише посилити роль держави в усіх процесах, забуваючи про батьків, їх вклад, і усе вищезгадане. Нам критично важливо посилювати автономію шкіл та вчителів у педагогіці, управлінні та фінансуванні, а батькам – довірити виховання, не перекладаючи усеможливі функції на школу. Слід також шукати шляхів делегувати інвестування в освіту на локальний рівень – туди, де її замовники найближче до місця прийняття рішень і мають на них вплив.

Хоч би що там було, нинішня українська освіта зараз виконує ту роль, що і належить: перехідну. До наступного, кращого формату роботи школи чи абсолютно іншого.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube