MENU

Атаки на українськомовність в Україні – щоденні й повсюдні

629 2


Плакат на акції біля будівлі Донецького апеляційного суду в Бахмуті під час розгляду справи вбивства громадського активіста Артема Мирошниченка, 11 грудня 2019 року

Трагічна смерть Артема Мирошниченка, якого вбили зокрема за те, що він відповів зловмисникам українською, стала свідченням того, наскільки загроженою є українська у власній державі. І не тільки на Донеччині, не лише на сході країни – скрізь, пише Андрій Любка для "Радіо Свобода"

Либонь, кожен із нас, українськомовних, може із власного досвіду розказати про чимало ситуацій, коли у відповідь на свою українську наражався на хамство, висміювання чи ігнорування. А історій про порушення наших прав як споживачів – узагалі безліч. Скільки разів обслуговчий персонал не переходив у спілкуванні з нами на українську, скільки разів у ресторанах не виявлялося меню українською, як рідко можна знайти написи українською на побутовій техніці, скільки сайтів усе ще не мають українськомовної версії!

Українськомовна людина щодня й чи не на кожному кроці стикається з порушенням своїх мовних прав. Для цього не треба їхати в Росію, на окуповані території чи в мегаполіси східної України – досить просто сісти в таксі у своєму місті чи глянути на розкладку найближчого кіоску преси. Пам’ятаю, як у 2006 році працівниця залізничної каси у Криму відмовлялася продавати мені квиток, поки я не попрошу в неї його "нормальною мовою", звісно ж, російською. Або як у 2014 році в центрі Харкова друг порадив мені не говорити українською надто голосно, бо "нащо нам проблеми".

Читайте також: "А Ви що, націоналіст?" Викладачка кримінального права у КНЕУ відмовилася проводити пару українською мовою


Плакат на акції "Убитий за мову" з вимогою перекваліфікувати справу вбивства бахмутського активіста Артема Мирошниченка, як скоєне на мовному ґрунті. Запоріжжя, 11 грудня 2019 року

Ти за мову? Печерний націоналіст!

І що важливо: щойно ти починаєш вимагати сервісу українською – на тебе дивляться, наче на хворого, "національно стурбованого". Наприклад, я ще в студентські роки твердо постановив, що в Україні із громадянами України розмовлятиму лише українською мовою, і неодноразово мав із цим клопоти. Скажімо, якщо в російськомовному товаристві в Києві я продовжував говорити українською, мене одразу ж починали питати: звідки ти? Наче киянин українськомовним не може бути просто апріорі.

Так само я стикався з нерозумінням навіть близьких друзів, коли в ресторані пропонував піти, побачивши, що тут немає українськомовного меню. Дуже часто вони казали: та що ти, ми вже сіли, залишімося вже цього разу, але більше сюди не прийдемо, це ж просто матиме некультурний вигляд, якщо ми так встанемо й підемо, бо тут нема українського меню! Тобто власник закладу поводиться цілком культурно, не дбаючи в Україні про права українськомовних споживачів, якщо ж ти цього не сприймаєш, то саме ти ризикуєш в очах суспільства виявитися "некультурним".


Під час пікетування Київської міськради на підтримку проєкту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року

Моя професійна діяльність пов’язана із частими й різноманітними поїздками, і безліч разів я ставав свідком дії своєрідного "вірусу": якщо в купе бодай хтось один говорить російською, то решта пасажирів мимоволі й собі переходять на російську. Бо ж культурні! Цікаво, що це правило майже не діє навпаки: максимальним виявом ліберальності може бути ситуація, коли хтось говорить російською, а інший відповідає українською, та навряд чи всі співрозмовники перейдуть на українську через одного україномовного.

Упослідженість як звичка

Така мовна дискримінація – неявна, але щоденна – накладає свій вплив на підсвідомість людини. Вона навіть не помічає, як стає ґвинтиком в упослідженні рідної мови, піддається на тиск середовища й пропаганди.

Читайте також: Цей процес потребує уваги не менше, ніж харківський Зайцевої, інакше вони вб'ють нас усіх – Забужко

Маленький приклад: сидимо із приятелем на каві, він – активний і патріотичний українець, з українськомовної сім’ї, живе в українськомовному Ужгороді. Ми говоримо щось про автомобілі, поломки, нюанси роботи дизельних форсунок і так далі. Наші припущення про проблему розходяться, і він вирішує пошукати відповідь в інтернеті. Пошуковий запит вводить російською. Я дивуюся й питаю про причину саме такого вибору мови для пошуку. Він розгублюється й відповідає: "Ой, я навіть не подумав про це. Просто зазвичай шукаю російською, тоді більше результатів пошуку, легше щось знайти".

Домінування російської в Україні не обмежене географічним Сходом чи Півднем, воно закорінене у свідомості людей і визначає поведінку суспільства. Протягом останніх двадцяти років, відколи я почав активно звертати увагу на мовну політику в Україні, ситуація суттєво покращилася. Але все одно порушення прав українськомовних – це буденність, і на нього ніхто навіть уваги не звертає, а лише натяк на обмеження панівного становища російської викликає шквал істерик і розмов про утиски й загрозу демократії.


Під час акції "Червоні лінії для Зе". Київ, 8 грудня 2019 року

Чи є надія на те, що держава справді почне захищати державну мову й права україномовного населення? Радше навпаки: призначення мовною омбудсманкою пані Монахової, яка раніше не була помічена в захисті української мови, до оптимізму не спонукає. А законодавча ініціатива депутата від правлячої партії "Слуга народу" Бужанського про скасування закону про мову – і поготів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Андрій ЛЮБКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини