Під час акції "Червоні лінії для Зе". Київ, 8 грудня 2019 року

Міністр енергетики України Олексій Оржель визнав, що газопровід "Північний потік-2" – навіть якщо не будуть задіяні повноцінні американські санкції проти його будівництва – не почне діяти раніше осені 2020 року. Але й це насправді – дуже оптимістичний прогноз, пише Віталій Портников для "Радіо Свобода"

Для того, щоб роботи поновилися, необхідно дочекатися вирішення цілого комплексу питань. Це не тільки те, як поведуть себе європейські компанії після оголошення американських санкцій – у багатьох із них уже оголосили, що в цьому разі призупинять свою участь у будівництві. Це й розгляд апеляції, поданої на рішення данської влади дозволити будівництво газопроводу. Але навіть якщо після перемоги в апеляції "Газпрому" спорудження "Північного потоку-2" продовжиться, після закінчення цього будівництва доведеться добудовувати континентальний газопровід на балтійському узбережжі Німеччини.

Звичайно, можна собі уявити урочистий захід із запуску "Північного потоку-2" наприкінці наступного року. Можна навіть уявити, що для участі в цьому заході захоче приїхати сам Путін. Але перерізати стрічку – це одне. А доставити споживачеві газ – зовсім інше.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і керівник російського "Газпрому" Олексій Міллер

Український транзит

Але навіть в тому разі, якщо "Північний потік-2" все ж запрацює, він, як і інші російські "альтернативні" газопроводи, потрапить під дію Європейської енергетичної директиви. А ця хартія забороняє наповнювати той самий газопровід більш ніж 50% продукції одного й того ж виробника.

Читайте також: "Нафтогаз" спростував фейк: жодних газових домовленостей із Росією наразі немає

Так, напередодні запуску "Північного потоку-2" німецький Бундестаг ухвалив поправки до законодавства, які теоретично дозволять саме цьому маршрутові обійти Європейську директиву. Однак для цього німецькій владі доведеться піти на тривалий позов із Єврокомісією, що може розтягнутися на роки. І ніхто не сказав, що в Берліні бажають такого конфлікту.

Це означає, що російські газопроводи не зможуть вийти на проєктну потужність у кожному разі. І необхідність в українському транзиті – причому в досить великому його обсязі – все одно залишиться.

"Особистий гаманець" Путіна

Чому ж у Москві вдають, що транзиту потребувати не будуть і вимагають від Києва компромісів – відмови від арбітражних позовів і контракту на довготривалу закупівлю російського газу? Може, Володимир Путін чогось просто не розуміє?

Якраз навпаки. Російський президент все розуміє дуже добре. Вже на чому-чому, а на газі він точно знається. Спеціальна операція з "анексії" "Газпрому" була для Путіна не менше знаковою, ніж анексія Криму.

В епоху попередника Путіна Бориса Єльцина "Газпром" залишався вотчиною "старих" сімейств іще радянських газовиків, а його менеджмент аж ніяк не в усьому і не завжди підтримував Кремль. Саме ця обставина дозволяла розраховувати на певний плюралізм в ухваленні важливих державних рішень. Саме тому телеканал НТВ, що його кредитував "Газпром", залишався відносно незалежним медіа. І Єльцин із цим зробити нічого не зміг.

Читайте також: Нова Путінова пастка для Зеленського матиме катасрофічні наслідки – Портников

А Путін – зміг. Він відправив засновника "Газпрому" Віктора Черномирдіна у почесне заслання до російського посольства в Києві, а голову холдингу Рема Вяхірєва – у відставку. Звідтоді "Газпромом" керують найближчі соратники Путіна, а спостерігачі називають компанію "особистим гаманцем" російського президента. І його власною політичною зброєю.

Під час акції "Нічна варта на Банковій" біля Офісу президента з вимогою не поступатися національними інтересами України на "нормандській зустрічі" в Парижі. Київ, 8 грудня 2019 року

Газовий зашморг від Путіна

Путін дуже хотів, щоб нові російські газопроводи – навіть на шкоду прибуткам "Газпрому" – обійшли Україну й дозволили б йому диктувати Києву свої політичні умови. Але тепер, коли в "Газпромі" не впоралися з цим завданням у потрібний термін, а європейці зберегли необхідність транзиту українською ГТС, йому потрібно хоча б домогтися повернення до старої схеми повної української енергетичної залежності від Росії. Причому робити це потрібно швидко, поки в українській столиці не схаменулися й не розібралися в суті того, що насправді відбувається на газовому ринку.

Тому Путін і поспішає. Тому і проводить переговори із Зеленським щодо газу прямо на полях "нормандського саміту". Тому й обіцяє знижку на газ прямо з екрана телевізора.

Йому дуже потрібно врятувати прибутки "Газпрому" і накинути газовий зашморг на українську шию. Тому він і блефує.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube