Під час акції "Нічна варта на Банковій" біля Офісу президента з вимогою не поступатися національними інтересами України на "нормандській зустрічі" в Парижі. Київ, 8 грудня 2019 року

Переговори в Мінську, на яких не було досягнуто домовленостей ні про обмін полоненими, ні про припинення вогню, можна визначити, як "мінські недомовленості".

Оскільки напередодні "нормандської зустрічі" команда президента Зеленського явно розраховувала на стратегічний прорив у стосунках з Москвою і повне порозуміння з Путіним, пише політолог Віктор Каспрук у рубриці "Точка зору" на "Радіо Свобода".

Цього явно не відбулося, та й не могло відбутися. Росії потрібна вся територія України, і тому найбільші поступки, на які готовий піти Кремль в "українському питанні", це як, в якому порядку і коли українські землі будуть передаватися під контроль Москви.

І хоча за реакцією Зеленського, поки що, неможливо визначити, чи визрів він вже до того, аби позбутися наївних ілюзій, що поступки у всьому Путіну здатні привести до миру з Російською Федерацією.

Але без такого визрівання Україні буде дуже важко в 2020 році продовжувати відстоювати свою незалежність і протистояти Путіну.

Читайте також: "Ісконно рускіє" болота можуть легко вміститись у межі однієї Московської області – Турчинов

В Кремлі не змінили, і не збираються змінювати свою позицію щодо федералізації України на путінських умовах, і тому було б необачно чекати від спілкування з лукавими "переговорниками" інших результатів.

Не дивлячись на досягнуті "результати", єдиним позитивом очікування Путіним капітуляції від Зеленського можна вважати певну передишку для українських військових на російсько-українському фронті, яку Москва надала Україні в ці місяці "політичного міжсезоння".

Але мінус для України у тому, що Росія за цей час встигла перегрупувати свої сили та підтягнути резерви, а нова українська влада спішно почала пересовувати лінію оборони, чим зменшила обороноздатність українських військових.

У Зеленського, на жаль, так повірили у договороспроможність Путіна, що фактично не готувалися до можливого негативного варіанту, а раптом з Путіним домовитися не вийде.

Тепер же Україні доведеться пожинати плоди цих нездійсненних мрій і політичного самообману.

Тому не можна виключати, що в новому 2020 році, замість довгоочікуваного врегулювання, гібридна війна Росії з Україною може вступити в нову фазу.

Чи наважиться Путін на збільшення ескалації насилля, залежатиме від різних факторів. Але, в першу чергу, від того, як західний демократичний світ реагуватиме на агресію Росії.

Під час акції "Нічна варта на Банковій" біля Офісу президента з вимогою не поступатися національними інтересами України на «нормандській зустрічі» в Парижі. Київ, 8 грудня 2019 року

Українська дипломатія повинна зайняти більш бойову позицію

Крім того, українська дипломатія повинна зайняти більш бойову і рішучу позицію стосовно північного агресора.

Адже Москва допускає багато "пробоїв" на міжнародній арені, проте чомусь всі ці "больові точки" росіян мало відслідковуються, а потенційні можливості завдати Кремлю відчутних ударів, які б підривали і без того сумнівний його імідж у світі, не використовуються.

У цьому контексті можна багато говорити про втрачені можливості з боку Києва, але, наприклад, коли Російська Федерація збирається в квітні-травні продовжити далі будівництво "Північного потоку-2", то існує чимало додаткових можливостей, крім американських санкцій, як це можна зробити без особливих витрат і надзусиль.

Читайте також: Іншої Росії не буде. Навіть без Путіна

Наприклад, якщо б в НАТО оголосили, що в серпні-вересні 2020 року саме в зоні завершення будівництва "Північного потоку-2" будуть проводитися позачергові навчання військ країн Північноатлантичного альянсу.

Повідомивши росіян, що з цієї причини протягом двох місяців до початку навчань та під час їхнього проведення ці території будуть повністю закриті для перебування там громадян держав, які не є членами НАТО.

Таким чином, мінімум ще на рік, цей сумнівний проєкт Москви може бути заморожено.

Росія сьогодні має не одну вразливу "ахіллесову п’яту". І, незважаючи на всі старання європейських адвокатів Путіна, – канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Франції Еманюеля Макрона, вони не будуть здатні захистити сумнівні стратегічні інтереси свого клієнта, якщо більшість країн-членів Євросоюзу проявлять свою солідарність зі Сполученими Штатами і Україною.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube