Заручники заручників – чи можна змінити ситуацію з обмінами
Чергову процедуру обміну утриманими завершено, отже можна надавати оцінки подіям. Знаю, що мої наразі не сподобаються практично нікому. Втім, прокоментувати ситуацію, як людина, втягнута у свій час в різні цікаві процеси, та яка допомагала конкретним звільненим з полону в захисті їх прав, я просто зобов’язаний, пише Борис Бабін у блозі для ЦЕНЗОР.НЕТ.
Перше. Сторони конфлікту йдуть на обмін лише тому що їм це вигідно. Вигідно це обом сторонам, інакше ніяких обмінів не буде. Вигода української сторони, як демократичного суспільства насамперед політична. Вітчизняна влада (будь-яка) демонструє населенню захист власних громадян. Тому для наших керманичів досягненням є сам факт звільнення заручників, саме він й стає бажаною політичною подією. Подальші ж наслідки ж обміну враховуються владою лише якщо вони мають велике політичне значення. А це буває тільки за умови звільнення суспільно відомої, масово впізнаваної особистості, і в інших випадках не працює. Та й звільнення "зірки-бранця" має як правило непередбачувані політичні наслідки.
Яскравим доказом того, що саме обмін є кінцевою практичною метою вітчизняної влади, стали півроку тяганини з виплатами "полонянських" заручникам, велику групу яких було звільнено у 2017 році. Бо на свободі ці особи виявилися нікому особливо, крім рідних, не потрібними. Ніхто з істотних політичних гравців навіть не пробував на них піаритися чи якось використовувати. Опозиція також користується обміном для критики влади та забуває про нього через добу після репортажів з нейтральної зони. Характерно прикладом, що ті самі українські політики, хто "через коліно" робив "великий" обмін у 2017-му, наразі є головними противниками нинішніх обмінів.
Читайте також: Волонтерка: Треба думати про живих та повертати їх додому, поки вони не стали ще однією сотнею
Але вигода російської сторони зовсім інша, інакша. Вона не має політичного виміру бо тамтешня влада, і в РФ й на окупованих, недемократична і не працює на телевізор виборця. Для росіян обміни мають пропагандистське, розвідувально-диверсійне та юридичне значення. Пропаганда дозволяє вживати обміняного як "об’єкт мовлення" тривалий час після обміну, але не для боротьби за виборця, а суто для промивання мізків. Також така пропаганда посилює позиції влади РФ перед "спецаудиторією", перед власними комбатантами, упевненість яких у безкарності за вчинки в Україні на фоні успішних обмінів звісно зростає.
Інтерес спецслужб РФ звісно полягає не тільки та не стільки у витягуванні через обмін власних співробітників та агентури. Росіянам життєво важливий сам процес переговорів про обмін. Він стає унікальним механізмом легалізації дій (гасло стандартне "я рятую наших хлопців, все дуже таємно, руки геть") власних креатур в українських правоохоронних органах та службах.
Обмін для росіян є й важливою формою збору надважливої інформації в рамках переговорів та й звісно формою вербовки та збору компромату. Адже будь-який обмін за визначенням є прямим порушенням з українського боку чисельної кількості норм процесуальних законів. Тому залучені до нього посадові особи стають потім дуже вразливими. Бо формально вони можуть потім, прикладом, бути звинувачені у відповідних злочинах проти правосуддя чи службових злочинах. Особливо коли їх поточне керівництво зміниться, а папочка про обмін залишиться у Москві назавжди. Ідеальна ситуація для росіян.
Юридичне значення обмінів для росіян мабуть є очевидним. Воно полягає у розвалі українських кримінальних проваджень, пов’язаних з агресією та в ускладненні міждержавних (міжнародних) проваджень проти РФ з цих питань. Але для росіян це не є самоціллю, вони ставлять власні розвідувально-підривні та навіть пропагандистські інтереси на порядок вище ніж легальні.
Друге. Абсолютно праві ті, хто каже про нескінченність обмінів за умов, коли на окупованих територіях живе чотири мільйони осіб, а в РФ перебуває як мінімум мільйон українців. При цьому як не парадоксально, кількість людей на обмін буде визначати саме політика України. Бо чисельність цікавих для РФ осіб в українських місцях несвободи й визначатиме приблизний рівень заручників на обмін, які росіяни періодично пропонуватимуть Україні. А за умов конфлікту навіть при нинішньому мінімальному рівні роботи вітчизняних правоохоронців якась кількість креатур РФ все одно буде потрапляти у розпорядження України.
Тому існує лише два шляхи припинення обмінної практики – повна капітуляція України або наша перемога у цьому конфлікті. Інших варіантів припинити періодичні обміни просто немає.
Третє. Можу запевнити усіх щиро здивованих ситуацією нинішнього обміну, що всілякі зловживання та "телефонне право" існувало в цих ситуаціях з 2014 року постійно. Нинішня медійне висвітлена ситуація з "беркутівцями", відповідна гостра соціальна реакція на неї зумовлені виключно наявністю у конкретній резонансній справі групи суспільно активних потерпілих із кваліфікованими адвокатами. Інакше як завжди, ніхто б нічого просто не помітив. Хоча значна кількість осіб, які росіяни вимінюють для себе, й раніше залишала потерпілих та державу без судових рішень.
Чи є ця ситуація критичною з точки зору права та/або доцільності та/або справедливості в умовах війни – можливо. Але я доволі давно не покладаюся на "правоохоронні органи України" в їх стані (і нинішньому, і за усіх "попередників") як на ефективний засіб юридичної протидії агресору. Тому чи розвалиться конкретна справа через криворукість окремих слідчих, через умовну пачку рублів у сейфі конкретного прокурора або саме через обмін фігурантів – питання суто риторичне. Міждержавні конфлікти не виграють кримінальними провадженнями.
Найбільш ефективні засоби правової протидії ворогу в ситуації обміну незмінні з 2014 року. Та вони не є державними, бо полягають у захисті прав жертв агресії незалежними юристами/правозахисниками насамперед у міжнародних інституціях. Тут майже все залежить від кваліфікації та неупередженості представників потерпілих. Як не парадоксально, але обміни та відповідні невідворотні порушення законності на національному рівні істотно спрощують шляхи жертв конфлікту до Страсбургу, Гааги та Женеви. Але цим слід вміти користуватися.
Читайте також: Береза: Некомпетентность и жажда оваций подталкивают Зеленского и его окружение к огромной череде непоправимых ошибок
А як у 2015, так й у 2019 я такої активності від представників жертв, права яких обмежені обмінами та відповідним звільненнями, не спостерігаю. Рад був би дізнатися про те, що я тут чогось про купу відповідних справ зовсім не знаю. Але в умовах ефективного піару вітчизняного правозахисту якій працює по принципу "з кожної праски" навряд чи це так.
Основні виклики перед захисником жертв в умовах обміну доволі очевидні – це їх активна, зважена процесуальна позиція у провадженнях до обміну, а також процесуальне та інше документальне заперечення обміну та водночас – ретельна фіксація усіх обставин обміну із перспективою їх доведення/відтворення для міжнародного суду. Це все просто порадити, але не так й легко виконати. То буду щиро радий якщо дізнаюся що представники жертв нинішнього обміну все зробили вірно для документування ситуації в рамках взаємодії з ЄСПЛ, комітетами ООН чи Міжнародним кримінальним судом. Поки такої інформації у мене немає.
Інший великий виклик – це користь або навпаки шкода обмінів для міждержавних процесів проти РФ в ЄСПЛ, МС ООН та МКС. Тут знов-таки за умов продуманого підходу абсолютна більшість обмінних ситуацій, за умов їх вірного документування гратиме на користь України. Але навряд чи це якісно відбувається на практиці, бо повторюся для вітчизняної демократичної влади обмін є корисним ресурсом, поки про нього показують у вечірніх новинах.
Водночас й можливість використання росіянами, через заяви "фігурантів обмінів", міжнародних судів проти України я не виключаю. Тут як раз шанси отримати вагомий результат, на відміну від заяв українських жертв обміну, невеликі. Основна можлива ситуація на якій гратимуть у цих справах проти України – це ігнорування нами вимог міжнародного гуманітарного права як у поводженні з фігурантами обмінів так й у змісті обвинувачень щодо таких фігурантів. Ця проблема існування паралельної реальності війни та "мирних" КК та КПК має бути невідкладно вирішеною, і добре що на днях учергове відповідний законопроект зайшов у Раду.
Отже, у підсумку саме юридичного негативу від обмінів не так багато, а їх пропагандистське значення насправді є вкрай невеликим.
Основний ризик полягає у здійсненні обмінів як операцій спецслужб РФ із відповідними довготерміновими негативними наслідками. Для держави із тривалим колапсом розвідки та контррозвідки, яка за визначенням не здатна цьому протистояти, це найбільший виклик у нинішній ситуації.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки