Верховна Рада у 2020 році може стати як великим об’єднавчим майданчиком, так і драйвером падіння рейтингу всієї ЗеКоманди. Все залежить від того, як швидко "слуги" та "не слуги" будуть дорослішати та набиратись політичної мудрості.

Новорічна ніч з 2018 на 2019-й для більшості "Слуг народу" не була особливою, адже вони не могли собі уявити, що 2019 буде роком їх стрімкого кар’єрного росту. Однак після ейфорії перемоги на виборах прийшла реальність парламентських буднів, які одразу опустили на землю.

У 2019 році перед Радою стояли три ключові завдання, в яких вона мала проявити свою дієвість. Мова про законопроєкти про державний бюджет 2020, про "особливий статус" Донбасу та про ринок землі. Якщо з першим та другим не було проблем, монобільшість зіграла як по нотах, то з третім не все так просто.

Читайте також: Журналист: У нас появилось единство, которого раньше никогда не было. Хватит ссориться, идем дальше

Саме тут "слуги" не можуть знайти порозуміння як зі "своїми" мажоритарниками, так і з опонентами з інших фракцій. З перших днів роботи Ради аналітики та експерти прогнозували, що монобільшість тяжітиме до фрагментації. Мажоритарники по ключових законопроєктах будуть орієнтуватись на настрої своїх виборців, і особливо це стосується "ринку землі". Окрім цього, умовні "група Коломойського", "група Павлюка" та інші володіють так званою "золотою акцією", яку будуть витягувати в час критично важливих для Офісу Президента (ОП) голосувань.

Не надто сприяють порозумінню між депутатами і скандали. Вони (з точки зору піар технологій) хоч і додають впізнаваності, але для монобільшості обертаються негативною оцінкою не тільки виборців, але й самих колег з фракції. Наприклад, кейс Яременка та провал голосування за його відставку, а також призначення на його місце Єлизавети Ясько, яка провалила внутрішньопартійний праймеріз та була фактично продавлена ОП, свідчать про те, що "депутати-слуги" починають усвідомлювати: в Україні – парламентсько-президентська модель влади, а не навпаки.

Депутати починають дорослішати та розуміти свою суб’єктність в політичному процесі, тому, час від часу, свідомо провалюють голосування тих законопроєктів, які їм "скидають" зверху. Таку практику будемо бачити і в новому році.

Хоча прогнози – річ невдячна, однак саме парламент може стати майданчиком як для об’єднання країни, про що говорив президент Володимир Зеленський у своєму новорічному привітанні, так і фактором ще більшого розколу.

Все залежить від принципів та моделі національного діалогу, яку влада буде просувати в 2020 році. Адже виграти вибори – це одне, а от "виграти владу", тобто втримати легітимність, підтримку народу – це вже інший рівень гри.

В цій ситуації боротьба йтиме за зміст, а не за форму. За інтелект, а не просто за промовисте відео чи картинку. Парламентсько-президентська модель правління реалізується в так званій коаліційній політиці партій, які можуть мати різні ідеологічні принципи, але єдині в цілях щодо країни.

Читайте також: Временщики в Украине

Наприклад, за останні десять років в Україні значно виріс громадянський рух. Він став стримуючим фактором для влади, яка тяжіла до авторитаризму. Він сформував своїх лідерів, велике число яких зайшли у владні коридори. Тож "громадянський націоналізм" як ідея, як консенсус еліт та громадськості, є важливим. Тим більше, для країни з незагоєними постконфліктними ранами.

І важливо, щоб вона тривала в стінах парламенту, адже консенсус, сама коаліційність, опирається на якість еліт, які представлені у Верховній Раді. Якщо вони не знайдуть порозуміння, естафету перейме вулиця. А так і до третього майдану рукою сягнути.

Тож, попри бажання деяких політиків використати спірні теми як "запальничку", ключовим викликом Ради-2020 стане збереження дискусії всередині будівлі на площі Конституції, і сприяння тому, щоб вона не виходила на вулицю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube