MENU

"Зійтися десь посередині" не вийде: відчайдушна спроба втечі Зеленського приречена на фіаско

4976 6

Якщо ви проігнорували новорічне привітання Володимира Зеленського, то дарма. Бо це короткий виклад того, проти чого нам доведеться боротись у 2020-му й, напевно, у декілька наступних років, пише для "Тижня" Максим Віхров

З Януковичем було простіше: він грубо пхав нас у "русский мир", а ми щосили пручалися. І щойно колективний Янукович остаточно втратив людську подобу, до пручання долучилилися навіть ті, кому ота вся політика була до лампочки. Потім відбиватися довелося вже безпосередньо від Путіна – і тут також питань не виникало. Бо це також було не стільки політику, скільки про фізичне виживання. Борня ще триває, але в перші критичні роки війни (для себе я веду відлік від листопада 2013-го) ми наростили м’язи й виробили необхідні рефлекси. Всесильними ми не стали, але що робити з Януковичем 2.0 нам уже відомо. Однак Зеленський – зовсім не Янукович.

Читайте також: Портников пояснив, що об'єднує українського патріота й російського шовініста

Методологія Януковича – це сила проти сили, ідеологія – "русский мир" проти України. Натомість наратив команди Зеленського – це суцільний міорелаксант. Хто не в курсі, міорелаксанти – це лікарські препарати для зниження тонусу скелетної мускулатури (як каже довідник – "аж до повного знерухомлення"). Кажучи по-народному – засоби для "розслабону". Саме на це спрямована вся риторика чинної влади, всі її сигнали. Новорічний спіч Зеленського – це ударна доза міорелаксанту, яку мільйони українців запили шампанським і заїли олів’є. Не говорімо про складне – казав президент – поговорімо "про життя". Про те, що ми дуже різні, але всі наші відмінності не мають значення, що для єдності достатньо мати однакові паспорти. Нема різниці, які в нас політичні погляди, якою мовою ми говоримо, до якої церкви ходимо, яких героїв шануємо тощо. Словом, культурний код, який лежить в основі національної ідентичності, можна винести за дужки.

А що ж важливо, що залишається в підсумку? Колективний Янукович мав примітивну, але дуже чітку візію: Україна без "козлів, які заважають нам жити", себто без українців із актуалізованою ідентичністю, Україна, готова до поглинання "русским миром", до імплантування російської ідентичності на Південному Сході й малоросійської – у центрі й далі на Захід аж до самого Збруча. Ідеал Зеленського інший: "Це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати". Іншими словами, ідеальна країна Зеленського – це країна людей, позбавлених будь-якої ідентичності взагалі. У реальному житті таких людей не так багато. Бо навіть сакраментальна фраза "какая разница" – це надійний маркер проросійської орієнтації.

Читайте також: Комунікаційна невдача. Чому новорічна промова Зеленського викликає захват у росіян і гнів – в українців?

У цьому сенсі Зеленський повторює помилку Януковича: бере хибний орієнтир. Ламати Україну через коліно було запізно ще в середині 2000-х, а тому Янукович був заздалегідь приречений. Так само запізно виносити за дужки питання ідентичності – надто багато всього сталося в Україні за останні роки (а по суті – за останні декілька століть). Але схоже, весь цей час Зеленський просидів у своїй бульбашці й усе пропустив. Як йому це вдалося – питання окремого дослідження, але наслідки виявилися тяжкими. Легко перескочивши зі сцени "Кварталу" на поріг Банкової, Зеленський побачив, що країна, якою йому випало керувати, дуже відрізняється від тієї, про яку він звик жартувати на попередній роботі. Ота "квартальна" Україна була простою та зрозумілою – це була мозаїка, складена із цілком звичайних життєвих ситуацій, а їхні дійові особи – байдуже, політики чи обивателі – залишалися цілком звичайними людьми. Словом, проста життєва арифметика.

Але ставши президентом, Зеленський був змушений побачити зовсім іншу Україну – не "квартальну", а реальну. Не треба глибоко копати, аби усвідомити, що арифметики тут не вистачить. Бо життя країни — це складний алхімічний процес, у якому задіяні легкозаймисті речовини й вибухонебезпечні субстанції, чиї властивості та потенціали до кінця невідомі нікому. Ідентичність, колективна пам’ять, мова, релігія – оперувати такими матеріями лячно, бо за ідентичність люди гинули мільйонами й гинуть досі, а от за рівні дороги чомусь ні. Але ігнорувати ці матерії неможливо – принаймні, якщо ти президент. Схоже, оця новорічна проповідь "розслабону" – це відчайдушна спроба ескапізму. Дітям властиво вірити, що варто напнути одіяло на голову, і монстри під ліжком щезнуть. Можливо, і Зеленський якоюсь часткою своєю душі сподівається, що варто закликати всіх "розслабитися", об’єднатись навколо кохання та побутового комфорту, й оті небезпечні субстанції раптом випаруються, вилетять "за дужки". І політика знов стане простою та зрозумілою, як сценка "Кварталу"...

Але так, звичайно, не буде. І не тому, що активна громадськість прокреслила якісь червоні лінії, а тому, що так влаштована дійсність. Країна, котра відчайдушно бореться за свою національну екзистенцію, не може уникнути ані зовнішньої, ані внутрішньої боротьби. І ця боротьба – зовсім не той випадок, коли можна "зійтися десь посередині". Питання лише в тому, чи довго влада займатиметься самонавіюванням. І, звісно ж, чи вдасться їй не стати жертвою власної некомпетентності, самовпевненості, легковажності чи якихось інших недоліків, неприпустимих для тих, хто працює з вибухонебезпечними речовинами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Максим ВІХРОВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини