Під час акції "Червоні лінії для Зе". Київ, 8 грудня 2019 року

У 2019 році нова українська влада наочно продемонструвала зміну підходів до окупанта її територій. І хоча Росія ні на йоту не змінила своїх підходів до України, Зеленський і його команда, намагаючись всіляко задобрити Путіна, демонстрували невмотивовану поступливість, яка чомусь дуже схожа на перші спроби тихої капітуляції, пише у рубриці "Точка зору" на сайті "Радіо свобода" політолог Віктор Каспрук.

При цьому майже демонтувавши систему стримувань Путіна на міжнародній арені, яку за 5 років свого президенства вдалося створити колишньому президенту України Петру Порошенку.

І цілком закономірно, що армія, мова, віра відходять на задній план там, де переконання заміняють фантастичні бажання населення повірити в можливість швидкого покращення життя в розграбованій олігархатом і його прихвоснями країні.

Але постійно використовуючи ефект контрасту, підкреслюючи свою відмінність від експрезидента, та виступаючи у ролі "антиПорошенка", Володимир Зеленський так і не зрозумів головного, – Путін ніколи не буде розмовляти з ним на рівних.

Читайте також: Путін не відмовився від свого плану

А загравання з ворогом держави, яку довелося очолювати, здатне лише щоразу збільшувати апетити Кремля, який не збирався і не збирається відмовлятися від своєї стратегічної цілі – знищення державності України.

Під час акції "Червоні лінії" в Запоріжжі, 8 грудня 2019 року

"Гра в мир" з Росією може закінчитися повним фіаско

Путін розбив шлях до повної капітуляції України на проміжні етапи. І якщо навіть Зеленський погодиться на всі висунуті Москвою політичні, економічні, військові, культурні і мовні вимоги, то це лише спонукатиме кремлівців до висування все нових і нових безпідставних претензій до України.

І, врешті-решт, після того, як Путін таки "дотисне" колективного Зеленського на демонстрацію в Україні в повному обсязі всіх основних російських телеканалів та показ російських фільмів на українських телеканалах, зняття заборони на поширення в Україні російської преси, згоду на розповсюдження на українській території російської книжкової продукції, відновлення гастролей російських театрів, артистів і співаків, це не будуть останні його вимоги.

Далі підуть вимоги відновлення роботи всіх колись існуючих російських шкіл та «вільний вибір» батьками учнів мови викладання в українських школах України.

Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував "закон Ківалова-Колесніченка")

Але й це буде далеко не все. В кінці повзучої капітуляції України Путін висуне вимогу, що для нібито встановлення миру на Донбасі, "ДНР" і "ЛНР" мають поширити свій контроль на всі не окуповані Росією території Донецької і Луганської областей.

Читайте також: Останнім часом Україна схожа на спільноту самогубців – Портников

А також притягнути до кримінальної відповідальності не терористів, які виступили в ролі посіпак Москви, а учасників бойових дій, котрі відстоювали цілісність і суверенітет Української держави.

Мотивуючи це тим, що, мовляв, саме учасники АТО винні у розв’язанні війни з мирним населенням Донбасу, яке зі зброєю в руках було просто вимушене відбивати вторгнення українських військ на свої землі.

Під час акції "Червоні лінії для Зеленського" у Львові, 8 грудня 2019 року

Політичний дрейф України в бік Москви є неприпустимим

Якщо діюча влада і далі продовжуватиме діяти в такому ж політичному ключі, то не можна виключати того, що до кінця 2020 року на Банковій переведуть Росію зі статусу "країни-агресора" в статус ледве не "братньої держави".

Українцям, разом із західними союзниками, вдалося прив’язати Путіна до "міжнародного стовпа ганьби", але тепер команда Зеленського робить спроби його відв’язати, пояснюючи при цьому, що це в інтересах України.

Водночас зроблені перші кроки по відновленню присутності Росії в Україні в повному обсязі.

Читайте також: Ризики 2020 року: поки в Зеленського говорять про "мир", Путін готується до війни

А після того, як ворога знову необачно впустять в Україну, Путін може вимагати розміщення на її території військових баз і російських військовослужбовців.

Мотивуючи цю вимогу тим, що тільки постійна російська військова присутність здатна надійно захистити Україну від згубних для неї зовнішніх впливів і нових Майданів, які, мовляв, деструктивним чином впливають на відновлення стосунків між двома "братніми" народами.

Акція протесту проти агресії Росії біля російського Генерального консульства у Харкові, 28 серпня 2014 року

У 2014–2019 роках українці відчули, що живуть в Україні, а не в Новоросії, Малоросії чи Південно-Західному федеральному окрузі Російської Федерації.

І гірко усвідомлювати, що Україна почала політичний дрейф у бік Москви, тому що її нинішні очільники не хочуть звертати увагу на попередній згубний історичний досвід подібного "братання".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube