В Україні набув чинності Кодекс з процедур банкрутства. Як зазначають у Міністерстві юстиції, цей комплексний документ, який був ухвалений Верховною Радою минулого року, регулює всі процедурні питання банкрутства. Багато положень привели у відповідність світовими стандартами.

Власне кажучи, чинності він набув ще з 21 квітня цього року, але згідно із прикінцевими та перехідними положеннями, реальне застосування нових норм настає через пів року, тобто, 21 жовтня 2019 року, пише Юлія Куріло спеціально для НВ Бізнес.

Серед іншого, зміни у законодавстві передбачають більш жорстку відповідальність керівників та власників компаній, які проходять процедуру банкрутства. Відтепер у разі банкрутства вони можуть бути притягнені до відповідальності по боргах компанії.

Так, згідно із Кодексом, боржник зобов’язаний протягом місяця звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання ним грошових зобов’язань в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

Якщо керівник компанії-боржника допустив порушення цих вимог, він відповідає по боргах компанії всім своїм майном. У разі відкриття провадження у справі про банкрутство, вимоги кредиторів будуть погашатися в тому числі за рахунок майна керівника компанії-боржника, що не звернувся до суду з заявою про неплатоспроможність за наявності передбачених законом підстав.

Щоправда, Кодекс не визначає мінімального розміру боргу, який має стати підставою для подання заяви про банкрутство. А встановити, з якого саме моменту виникає загроза неплатоспроможності, насправді складно. Особливо якщо потрібно визначити точну дату. А значить, зацікавленим сторонам буде досить важко довести у суді, що директор свідомо не звернувся до суду і зволікав, розуміючи неможливість виконати зобов’язання.

Читайте також: Нові можливості у процедурі банкрутства

Хоча є шанс, що відповідні докази можуть міститися у документах підприємства, до яких матиме доступ арбітражний керуючий. За аналогічного регулювання в практиці судів інших країн суди виходили з того, що про неплатоспроможність компанії свідчить перевищення її поточних зобов’язань над розмірами активів, а директор має бути обізнаний про таке незважаючи на дату підготовки бухгалтерської звітності.

Суд, оцінюючи реальну можливість керівника оцінити фінансовий стан підприємства, повинен виходити із позиції розумного та обачливого та добросовісного керівника, масштабів економічної діяльності компанії-боржника, та фактичної ситуації, що свідчить про те, що виконання всіх, незалежно від складу та розміру, зобов’язань одночасно є неможливим через відсутність в компанії коштів, або інших активів відповідної вартості.

Практика залучення до відповідальності керівників за порушення вимог щодо звернення з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство має спонукати керівників не накопичувати борги, уникати зловживань, та запобігати порушення інтересів окремих кредиторів. І це можливо, за умови, що кредитори звернуться до суду з відповідними заявами.

Відмітимо, що в Україні поширена практика користування послугами номінальних директорів. Вони можуть не мати у власності майна, продавши яке можна розрахуватися з кредиторами. Проте, у світлі законодавчих нововведень особливо актуальною стає можливість довести у суді, що фактичне керівництво підприємством здійснювала інша особа, яка і є бенефіціаром. Доказування цих обставин є складним, але не нездійсненним завданням для адвоката. В неплатоспроможного підприємства можуть бути працівники, які ображені на своїх роботодавців і володіють важливою інформацією. А господарський процес допускає свідків.

Законодавство передбачає субсидіарну відповідальність керівників, власників та бенефіціарів компанії-боржника, якщо буде встановлено, що банкротство стало наслідком дій, бездіяльності та рішень таких осіб. До цього часу ця норма дуже мало працювала з огляду на необхідність доводити причинно-наслідковий зв’язок між діями керівників (бенефіціарів/власників) та наслідками у вигляді неплатоспроможності. Це досить важко.

Набуття чинності Кодексу з процедур банкрутства може стати каталізатором для більш широкого використання цих існуючих норм законодавства. Тим більше, що як свідчить світовий досвід, ця практика може бути успішною. Найбільше клопотань про притягнення топів до відповідальності в практиці інших країн, що досить активно та давно застосовують аналогічну норму, заявляє податковий орган. А приватні кредитори також часто беруть цю тактику на озброєння.

Тим більше, що українські суди поодиноко, але все ж такі ухвалюють рішення про стягнення боргів із відповідальних за доведення до банкрутства осіб.

Господарським судам роз’яснено, що передумовою відповідальності притягнення відповідних осіб до кримінальної відповідальності є зобов’язання менеджменту або власників відповідати по боргах. У випадку, якщо майна компанії не вистачає для розрахунку з усіма кредиторами, наступить незалежно від наявності обвинувального вироку.

Ознакою доведення до банкрутства є: неподання звітності податкової, знищення бухгалтерської документації підприємства, укладення угод на невигідних умовах, укладення угод, спрямованих на відчуження активів, які є бізнесо-утворюючими, інші діяння, що суперечать ознакам належного господарювання та добросовісного керування.

Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають, що відповідальність може настати як для осіб, які формально є керівниками/власниками підприємства-боржника, так і для тих, хто по документах стосунку до бізнесу не має, проте здійснює суттєвий вплив на ухвалення відповідних рішень.

Читайте також: Переговоры вместо суда. Что предлагает новый законопроект о медиации?

Нещодавно, в практиці іноземного суду, який вирішував питання про персональну відповідальність особи по боргах підприємства, задовольняючі відповідний позов суд виходив з того, що хоча особа формально не була одним із акціонерів підприємства, так само як і не набувала статусу посадової особи, проте мала офіс в приміщенні компанії-боржника, ухвалювала рішення, щодо кадрових питань – прийняття на роботу/звільнення, встановлення розміру винагороди, участь в переговорах про укладення правочинів, участь в засіданнях органів управління, надання обов’язкових до виконання розпоряджень – свідчить про те, що особа має суттєвий вплив на роботу компанії-боржника. В іншому випадку, особа була визнана бенефіціарним власником компанії, та притягнута до відповідальності по її боргах, виходячи з наступних доказів: анкета з ідентифікацією фізичної особи в іноземному банку, власні письмові пояснення особи в англійському суді, які особа давала під час слухання справи.

В межах процедури банкрутства можливо притягнення до відповідальності за порушення принципів добросовісності та розумності під час здійснення функцій з керівництва компанією-боржником – членів органів управління юридичною особою за порушення обов’язку в межах корпоративних правовідносин.

Нажаль, ця норма також не піддається практичному застосуванню в судовій практиці України. З відповідними позовами до членів органів управління має право звертатися сама юридична особа. В ситуації, коли від імені такої юридичної особи діє саме арбітражний керуючий, який в своїх рішеннях незалежний від органів управління юридичної особи та власників, а керується виключно інтересами боржника та його кредиторів, звернення до суду з заявою про відшкодування збитків – стане не просто засобом для поповнення ліквідаційної маси але і запобіжником можливих зловживань.

Експерти світового банку, наполягають, що відповідальність топ-менеджменту по боргах юридичної особи-банкрута є ознакою цивілізованих правил ведення бізнесу, та їх впровадження дозволить Україні піднятися в рейтингу Doing Business. Вони зазначають, що поширена світова практика притягнення топів та власників бізнесу до відповідальності по боргах компанії, стимулюватиме стабільність господарського обігу, довіру, свідчитиме про незворотність відповідальності за недобросовісні дії.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube