Щоб хто не думав про підвищення оплати праці, на даний момент можна констатувати, що нечувані зарплати топ-чиновників – це ніщо, якщо порівнювати з виправданнями, якими владці "комунікують" направо і наліво. З нещодавнього – міністерка освіти Ганна Новосад розповіла, що на свою зарплату не могла би виховувати дітей. Чисто гіпотетичне зауваження.

"Якби в мене були діти, а в них була б мама, яка приносить у дзьобику жалюгідні 36 тисяч, то... Суцільна печаль". Багато хто в цьому місці пирсне, мовляв, у вчителів, які отримують 8, теж є діти. Багато хто згадає про пенсіонерів, які після цілого життя виснажливої праці виживають на 1700. Дехто підрахує, що в Європах стала різниця між заробітком керівників державних установ і пересічних співробітників не така вже і велика. Але справа не тільки в тарифній сітці. Справа в принципі, пише для "Дня" Лариса Волошина.

Я навіть не буду говорити, що якщо людина погоджується на певну суму, а потім, отримавши владні повноваження, збільшує винагороду виключно собі – це виглядає не зовсім пристойно. Принцип, про який йдеться, – це критерії, за якими відбувається призначення на керівні посади. Із біографії майбутньої матері ми дізнаємося, що ніде, крім міністерства, вона у своєму житті не працювала.

До 2014 року пані Ганна навчалася, а в березні 2014 року влаштувалася в Міністерство освіти і науки України. А де роки праці "в полі"? Де сільські школи, в яких молода вчителька відкривала дорогу в життя? Де волонтерська праця в гірських районах, африканських джунглях? Новаторські методики навчання, які спричинили революцію в педагогіці і все те, що могло би пояснити карколомний кар’єрний рост із вчорашньої студентки до міністерки?

Читайте також: Скільки заробляють американські чиновники і як їх карають за прогули – 10 фактів про державну службу у США

Прем’єрміністр Олексій Гончарук переконує, що підвищення зарплат функціонерам – це найкращий метод боротьби з крадіжками. Забавно, але ще зовсім недавно ці люди стверджували, що ніщо так не прибирає корупційні схеми, як гучні посадки. Особливо навесні. Варто визнати, що в антикорупційній ідеї завалити потенційних казнокрадів грошима щось є. А саме – натяк, що варіант з реформуванням системи влади та усуненням із неї корупційних дірок молодою командою більше не розглядається. Серед аргументів "за" також нерідко звучить теза про необхідність зрівняти зарплати чиновників з доходами в реальному секторі. Тут в хід іде справжній соціальний булінг. Мовляв: "Вам що, шкода? Совки ви неотесані! Як вимагати від чиновників новаторства, так ви перші, а як платити йому за роботу – так бажаючих немає".

Все це звучить особливо глумливо на тлі інформації про майже два мільйони нагородних для керівника "Укрпошти". Пропоную авторам цієї промовки зайти у найближче відділення пошти і повторити її в черзі, яка складається із пенсіонерів та платників квартплат.

Цікаво, чи зрозуміють люди, який-такий реальний поштовий сектор послужив прикладом для наслідування в цьому конкретному випадку? Антикорупційна теза мала б сенс, якби вона стосувалася гідної нагороди керівникові за реальні досягнення. Суть того, що відбувається, полягає в тому, що зарплати пропонується сплачувати за посаду, причому якість призначень нікого не цікавить. Так само, як нікого не цікавить результат.

На скільки зріс прибуток "Укрпошти"? Скільки податків сплачено у бюджет? На скільки виросла зарплати поштарів та вчителів, що постала необхідність підняти оплати в міністерстві? Скільки дітей врешті-решт підвищили рівень знань, що відобразилося в результатах загальнонаціонального ЗНО? Згадується радянсько-канонічне перетворення вчорашніх кухарок на представників влади.

Практика преміювання підвищеним пайком за вірне служіння партії — не нова. Поки той самий трудовий народ тулився по комуналках, представники партійної номенклатури були забезпечені окремими квартирами, заміськими будинками, прислугою, постачанням із спецрозподільників та відпочинком у відомчих санаторіях.

Радянська система сконала в тому числі й тому, що виплати там визначалися статусом, місцем людини в державній ієрархії, а не корисністю її праці. Згадаймо селян з їхніми копійчаними зарплатами й відсутністю пенсій майже до 70-х років. Така система повністю програвала країнам з ринковою економікою, де оплата праці залежала від ефективності людини.

Якщо вже бути до кінця об’єктивним, то порівняння державної служби з комерційними компаніями в умовах ринкової економіки є маніпулятивним. Президент найвпливовішої країни світу, бюджет якої обчислюється трильйонами доларів, отримує зарплату значно меншу, ніж менеджер середньої ланки в якійсь ІТ-корпорації. Державний прокурор завжди заробляє менше, ніж хороший адвокат. Є в цій історії лише одна сторона – моральна. Перш ніж говорити про підвищення оплати праці міністрам, хотілося б почути звіт про зроблену ними роботу, плани, стратегії на майбутнє, цифри, які доводять, що зарплати працівникам можна та потрібно підвищити задля збільшення ефективності їхньої роботи.

Читайте також: Достойны ли наши чиновники высоких зарплат

Реальний сектор, про який люблять розповідати сьогоднішні "слуги", платить бонуси за відсотки зростання. Нагорода за результат, а не за місце в ієрархічній владній піраміді – ось основа прогресу. Нам же пропонується створити гібрид — щось середнє між ситою радянською партійною номенклатурою та пострадянськими безвідповідальними чиновниками, які ні перед ким не звітують і нікому нічого не винні.

Хотілося б, щоб міністри домагалися згортання довірених ним галузей, а не виправдовувалися голодними дітьми, як гіпотетичні радянські куховарки, які були неспроможні керувати державою, тому і робили партійну кар’єру замість професійної.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube