MENU

"Мої думки тихі": історія непростих стосунків мами і сина

875 0

"Мої думки тихі"Постер до фільму "Мої думки тихі"

Невеликими мазками, скетчами, нанизаними на основну історію непростих стосунків мами і сина Антоніо Лукіч створив нове українське кіно.

"Мої думки тихі" – фільм, який розбурхав ледь не всю українську фейсбук-спільноту (ну окей, мою френд-стрічку так точно) довго не везли у Чернівці. Зрештою, коли вийшли десятки рецензій та поглиблених оглядів-розборів саундтреку, в муніципальному кінотеатрі поставили один сеанс на максимально незручний час – п’яту годину вечора, коли доводиться під час сеансу ще доробляти незакінчені справи, колупаючись у телефоні, пропускати жарти та скетчі фільму. А жарти, будемо відверті, шикарні, пише Олег Тудан у блозі для ТСН.

Поки столична публіка захоплювалась фільмом, а стрічку ніяк не везли в провінційні кінотеатри, режисер Антоніо Лукіч збирав нагороди – як от спеціальну премію журі на кінофестивалі у Карлових Варах (срібний глобус, який довелось поставити в коридорі, як зізнається Лукіч), та ще кілька вітчизняних нагород. Напевне, головні нагороди ще попереду, але визнання фейсбучної публіки фільм вже отримав.

Центральні герої картини – звукорежисер Вадим, який взявся за контракт канадської фірми записати список звуків різноманітних звірів, та його мама (просто "мама"), в минулому – заробітчанка, а тепер таксистка на добитому "Гольфі". Вадим – інфантильний, боязкий фрілансер зростом понад два метри, фанат панк-музики (судячи з постерів в його кімнаті).

Читайте також: Із немовлячого періоду українське кіно вже виросло – Забужко

Мама Вадима – на перший погляд вольова, сильна та ще молода жінка, поруч з якою дорослий син навіть не наважується курити, а за матюк отримує по губах. Разом вони вирушають на Закарпаття. Вадим – записувати звуки, аби виконати контракт та "звалити" до Канади, мама – заважати синові розповідями про свого бойфренда-італійця, до якого вона їздила в гості нещодавно.

Це дивне абсурдне роуд-муві спочатку дивує хорошим, якісним "не КВН-нівським" гумором. Потім виникає стійке відчуття, що у добрячій частині ситуацій глядач точно перебував (до того ж я цього літа побував на Закарпатті рівно в тих же місцях, де і головні герої). Доповнюється це фактурними, ледь не лічевськими героями другого плану (пряме відсилання – готель "Твін Пікс" на безлюдному перевалі десь у горах).

За великим рахунком, фільм складається зі скетчів, які в одну розповідь, не дають їй розвалитись, склеює історія відносин мами і сина. Далеко не прогресивні відносини двадцятих років двадцятого століття, скажем прямо: мама постійно натякає на те, що "хотіла би внуків", що вона одинока і син – єдина її розрада, при цьому прямо цікавлячись, коли в нього був останній секс, б’є по губах за матюки та маніпулює сином на всю катушку. Син же реагує, як 15-річний підліток: ховається в капюшоні з навушниками, а коли вже несила терпіти, заявляє матері, що вона так-і-так лишиться сама.

– В тебе ж є подруги?

– Ні.

– А хто в тебе взагалі є?

Читайте також: "Наші Котики" – це спроба написати нову кінолітературу, якої в Україні насправді дуже мало – письменник

Подорож-полювання "за звуками" на Закарпатті виглядає, як зіткнення цивілізацій: на дивака з довгим волоссям та довгою палкою з "мочалкою" місцеві селяни реагують стримано: дивляться як на дурня та не підходять. Записуючи звуки, Вадим шукає головну здобич: рахівського крижня, рідкісного птаха, який мешкає високо в горах. Він настільки рідкісний, що ця подорож ближче до фіналу стає схожою одночасно на пошуки Антарктиди та Священного Граалю.

Забираючись все далі, Вадим знайомиться з все більш абсурдними персонажами. Знову ж таки, закарпатські контрабандисти та прикордонники зображені максимально фактурно, утім, без ужимок рівня КВН-у та обов’язкових жартів про недолугість та хабарництво.

Отакими невеликими мазками, скетчами, нанизаними на основну історію непростих стосунків мами і сина Антоніо Лукіч створив нове українське кіно. "Нове" в тому сенсі, що режисер нічого не намагається копіювати, а створює власне. Як нова українська музика, яка за останні роки переживає нечуваний підйом.

До речі, щодо музики – у фільмі просто шикарний синті-поп саундтрек, виконавців з Німеччини, Японії та навіть Венесуели шукали по всьому саундклауду. А мелодію будильника – ту саму, через яку головний герой облазить весь будинок, шукаючи дріт, аби вимкнути її – написав прототип цього головного героя, композитор та звукорежисер Дмитро Кравченко. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Олег ТУДАН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини