75 років тому, 4 лютого 1945 року, в обстановці суворої секретності в Ялті розпочалися тристоронні перемовини між лідерами Великої Британії, США та Радянського Союзу – Вінстоном Черчиллем, Франкліном Рузвельтом і Йосифом Сталіним, пише Станіслав Цалик у блозі для ВВС News Україна.

Ця зустріч увійшла до історії як Ялтинська конференція. Саме там остаточно ухвалили новий світовий порядок, який тримався наступні пів століття.

Британський прем'єр Вінстон Черчилль не погоджувався з тим, щоб переговори проводилися в Радянському Союзі – це надасть "дядечкові Джо" (так союзники називали Сталіна) певні переваги.

Президент США Франклін Рузвельт був налаштований інакше. До Білого дому дійшли тривожні чутки, що Сталін може укласти сепаратний мир з Гітлером. І тоді "правила гри" у повоєнній Європі визначатимуть без участі Вашингтона та Лондона. Крім того, Рузвельт уже знав про свою смертельну хворобу, а тому прагнув діяти швидко.

Натомість радянський лідер, який на попередній зустрічі в Тегерані 1943 року погоджувався зустрітися десь ближче до Північної Америки, тепер заявив, що він обтяжений військовими справами й не може залишити свою країну навіть на день. Сталін запропонував зустрітися в Одесі чи Батумі.

В грудні 1944-го Рузвельт висунув компромісну пропозицію провести перемовини в Криму. Під його тиском на такий варіант погодився і Черчилль.

Читайте також: "Додому в Імперію!" Як нацисти вивезли десятки тисяч німців з України

Місце і терміни зустрічі "Великої трійки" були засекречені аж до її завершення. Газети різних країн подавали суперечливу інформацію. То повідомляли, що зустріч вже повним ходом йде в Каїрі, то раптом анонсували, що вона невдовзі почнеться в Румунії. Або "переносили" її на корабель у Чорному морі.

Таку дезінформацію спеціально запускали в пресу спецслужби країн-союзників – можливо, щоб збити з пантелику Берлін, який (про це були дані) готувався скинути бомби на учасників переговорів і змінити на свою користь хід Другої світової війни.

Гостей "слухали" цілодобово

Кримський півострів, звільнений від німців менш як рік тому, являв собою сумне видовище. А після депортації кримських татар, вірмен, греків, болгар, а також турецьких та іранських громадян, був ще й безлюдний.

У шаленому темпі – протягом трьох тижнів – там відремонтували та причепурили три пишні палаци царських часів. Два з них, призначені під резиденції союзників, встигли рясно напхати "жучками".

Наприкінці січня приїхали передові групи британських та американських офіцерів безпеки й почали готувати палаци до прибуття своїх делегацій. "Підслушку" не виявили.

Американці замешкали в Лівадійському палаці. Британцям надали Воронцовський у сусідній Алупці. Адже князь Михайло Воронцов, колишній власник цього замку, був сином посла Російської імперії в Лондоні.

Резиденцією радянських учасників переговорів став Юсуповський палац у Кореїзі.

Після сніданку робочі групи працювали до 11.30. Опівдні збиралися міністри закордонних справ для узгодження порядку денного – по черзі в резиденції кожної з делегацій. Далі обід.

О 16.00 в Білому залі Лівадійського палацу починалися засідання за участю Черчилля, Сталіна та Рузвельта. Переговори зазвичай тривали понад чотири години, після чого глави держав по черзі запрошували до себе на вечерю.

Львів залишається в УРСР

Питання, які обговорювали керівники трьох держав, безпосередньо торкалися України. Насамперед, повоєнної долі Львова.

Це тільки в радянських підручниках з історії удавали, ніби з 1939 року Львів став радянським – і крапка (звичайно, за виключенням кількох років німецької окупації). Насправді все було складніше.

Президент США вважав, що Львів, захоплений Сталіним у результаті злочинної змови з Гітлером, має повернутися до Польщі. Черчилль підтримав цю позицію. Але Сталін виступив категорично проти.

Щодо Львова кремлівський вождь мав особистий комплекс – це місто він намагався захопити ще 1920 року. І саме через цей його намір (як виявилося невдовзі, фатальний, бо відтягнув частину війська від основного фронту) Червона армія зазнала поразки під Варшавою, відкотилася на схід, і в результаті Москва залишилися і без Варшави, і без Львова.

1939-го Сталін узяв реванш і тепер не збирався здавати позиції.

Звісно, колегам по перемовинах він говорив не про власні комплекси, а посилався на лінію Керзона – умовний кордон між українцями та поляками, запропонований 1920 року британським міністром закордонних справ Джорджем Керзоном.

Сталін, власне, аргументував тим, що тоді світові держави визнали землі на схід від лінії Керзона не польськими. В умовах 1945 року це означало, що Львів залишиться у складі УРСР.

Щоправда, Рузвельт не виключав іншого варіанту – Львів перебуватиме на території УРСР, але в спеціальному статусі вільного польського міста. Ним керуватиме міжнародна комісія, а його державну приналежність визначить у далекому майбутньому плебісцит.

Проте Сталін нічого й чути не хотів. На той момент його армія володіла і Львовом, і всією Галичиною. І Черчилль з Рузвельтом мусили змиритися.

Отже, тільки в Ялті подальшу долю Львова вирішили остаточно.

Ціна компромісу

Дискусія щодо приналежності Львова автоматично зачепила проблему визначення радянсько-польського кордону. Фактично ішлося про західний кордон України.

З політичних міркувань Сталін не міг наполягати на лінії, яку передбачав пакт Ріббентропа-Молотова 1939 року. За тодішньою домовленістю з Німеччиною до складу СРСР мали б увійти території аж до східних околиць Варшави. Більшу частину тих земель було би включено до складу України (Ряшів, Перемишль, Люблін, Холм тощо), а іншу частину – до Білорусії (наприклад, Білосток).

Від згаданих територій Сталін був змушений відмовитися. Удав, ніби робить "поступку", зголошуючись на лінію Керзона, яка проходила набагато східніше. Потім згодився відступити додатково ще на 8 кілометрів.

Наслідком цього компромісу стали дві хвилі депортацій українського населення з "закерзоння" – земель на захід від лінії Керзона.

Повернення на міжнародну арену

Нарешті саме в Ялті був затверджений майбутній статус України як однієї з країн-засновниць ООН. Тобто Україна знову ставала суб'єктом міжнародного права. Хай формально, адже була повністю залежна від Москви, але все ж таки то був важливий крок на шляху до реальної незалежності.

Чому це Сталін раптом видав Україні такий бонус?

Річ у тім, що кожна з країн "великої трійки" намагалася збільшити кількість своїх голосів при голосуванні у майбутній ООН. Скажімо, Велика Британія ще в попередній Лізі Націй мала чотири самоврядні домініони. Тепер вони автоматично набувають членство ООН. Сполучені Штати фактично матимуть голоси залежних від них країн Південної Америки.

Читайте також: Українська мова. Протистояння з "русским миром" триває вже кілька століть

Тому Кремль наполягав, щоби членство в ООН одержали всі 16 радянських республік (від серпня 1940-го у складі СРСР було 16 республік – крім звичних 15-ти ще й Карело-Фінська РСР). Потім Москва звузила кількість республік-претендентів до трьох – Україна, Білорусь, Литва (як такі, що понесли найбільші жертви під час війни).

В кінцевому підсумку членами ООН стали, крім СРСР, тільки Україна та Білорусь.

Примусова репатріація

В останній день роботи Ялтинської конференції, 11 лютого, ухвалили ще одне рішення, яке стосувалося, в тому числі, й українців – сотень тисяч військовополонених, остарбайтерів, біженців.

Союзники зобов'язалися передати всіх громадян СРСР, яких вони виявлять у своїх зонах окупації, радянській військовій адміністрації. Навіть і тих, хто категорично не бажав знову зустрічатися з червонопрапорним режимом.

Далі – за відомим сценарієм: цих людей запхали в товарні вагони, відправили до Радянського Союзу, де їх допитували офіцери військової контррозвідки "Смерш". Після чого одних заслали до таборів, інших – розстріляли як зрадників.

Чимало полонених, побачивши, що не вдається уникнути депортації до СРСР, обрали смерть, вкоротивши собі віку.

Від примусової репатріації звільнялися лише ті українці, хто станом на 1 вересня 1939-го мав польське громадянство, тобто галичани й частково волиняки. Вони дістали можливість виїхати на Захід і залишилися живими.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube