MENU

Гроші, влада, слава, нехай і коротка – це сама суть нашої столиці. До чого тут її зручність?

622 0

Гроші, влада, слава, нехай і коротка – це сама суть нашої столиці. До чого тут її зручність?

Українська столиця була і залишається механізмом для заробітку грошей і зносу людей

Мій колега по НВ Саша Пасховер недавно нарікав на планувальників і забудовників Києва. Вони не люблять своє місто. Тому в його центрі – хмарочоси, а через них у пробках доводиться стояти годинами, пише у своєму блозі Олег Шама.

Відтак, пропоную подивитися, як могли ставитися кияни до свого міста, часом не усвідомлюючи цього, півтораста років назад. Це багато в чому пояснює нинішній стан Києва.

"Матір городів руських", "Єрусалим слов’янських земель", "слов'янські Афіни", "богоспасенного град". Всі ці метафори говорять лише про безліч проєктів, які намагалися втілити в Києві ідеологи всіх часів. Але якими були реальні жителі міста?

Мабуть, вперше говорить про середньостатистичного киянина стало можливим після дослідження доктора медицини Івана Пантюхова. У 1877 році вийшов його Опыт санитарной топографии и статистики Киева – перше в історії докладне препарування міста і його жителів.

Читайте також: Каким должен быть Киев будущего: город, комфортный для жителей и интересный для туристов и инвесторов

Пантюхов скрупульозно зібрав найрізноманітніші дані: від кількості вікон у київських будинках до кількості відер горілки, випитих в середньому за рік кожним киянином. Сухо, в стилі медиків царських часів, Пантюхов констатує: "Київ не міг виробити, як Москва і Варшава, визначеної фізіономії і одноманітного типу жителів. У нас, на жаль, предки не дуже приживаються, тому навряд чи можливо простежити хоча б поколінь за п’ять родовід якого-небудь з корінних київських жителів".

З початку ХIX століття Київ стрімко зростає. Хоча чисельність населення давньоруських часів (пік – 50 тис.) було подолано тільки в 1850 роках. У 1874-му в Києві проживало 127 тис., а вже в 1904 році – 320 тис.

Однак важливо пам’ятати, за рахунок чого завжди ріс Київ. Перепис населення 1874 року встановив: народжених у Києві було всього 28%. 1826-й – останній з небагатьох років, коли в Києві народжувалося людей більше, ніж помирало. З 1841-го по 1873 рік рівень смертності постійно перевищував показник народжуваності більш ніж на 150 осіб.

Висока дитяча смертність в XIX столітті нікого не дивувала. Та крім того, кількість людей, які вмирали у віці від 20 до 45 років, в Києві була однією з найбільших у Російській імперії. У 1877 році з тисячі киян в цьому віці вмирали 228, тоді як в усій державі на цю тисячу приходилось 164 померлих. Пантюхов це пояснював властивими Києву поганими санітарно-гігієнічними умовами.

Приблизний середній вік людей, які жили в місті в 1874 році, складав 26,6 років. Майже половина (45,1%) всіх жителів Києва була віком 15−35 років. Тих, хто не працював через старість – лише 3,9%. (До речі, середній вік сучасного киянина – 39,9.) Ті, хто приїжджали до Києва і доживали тут до похилого віку, як правило, залишали місто. Чи не це дає привід для письменницьких метафор про «вічну молодість» стародавнього Києва?

Читайте також: Что может получится, если недостроенную станцию метро "Львівська брама" и запроектированную "Герцена" отдать в концессию

Усе найбільш працездатне населення становили приїжджі. А вони, звичайно, міняли зовнішній вигляд міста (в тому числі й архітектурний) відповідно до своїх вподобань.

Стрімке розростання Києва як індустріального центру, десятки тисяч паломників – усе це створювало ефект стовпотворіння. Ідеальне "святе місто" час від часу перетворювалося на Вавилон, де проста людина відчувала себе невпевнено. Саме такі люди і формували ментальність міста – нестабільність і непевність ставали невід'ємними рисами реального Києва.

У київському повітрі завжди звучали мови різних народів. У 1874 році переважала російська (45,7%). Ніяк не могло його переспівати "малоросійське наріччя" (30,2%). Ще тихіше заявляли про себе єврейська (10,5%), польська (6,4%) і німецька (2,1%) мови.

Крім мовного змішання вавилонські мазки до образу Києва додавав список властивих стовпотворінню хвороб. У 1873−1875 роках венеричні захворювання в Києві посідали друге місце (10,5% всіх хворих) після лихоманки (15,3%). Ринкові закони часто змушували київських терапевтів міняти свою спеціалізацію на венеролога. Серед таких був, до речі, і Михайло Булгаков.

У рейтингу причин смертних випадків в Києві в дослідженні Пантюхова психічні хвороби займали четверте місце (4,3% всіх померлих) після туберкульозу (22,4%), запалення легенів (15,8%) і тифу (10,1%).

В середині ХIХ століття майже п’яту частину населення Києва становило селянство, яке завжди дуже драматично зживалося з міським стилем життя. У сільській свідомості багатьох українських письменників Київ асоціюється з міфологічними чудовиськами. Івану Нечую-Левицькому в одному з його оповідань про Київ трамвайний вагон бачиться "якимсь допотопним звіром з вогненною пащею", а тіні в місті "немов чорні гадини потихеньку повзли вгору, немов чорні раки з клешнями". У текстах Підмогильного Київ "широко лежить, як величезний краб".

За цими метафорами українських класиків стоїть проста істина. Кожен, хто приїжджав жити до Києва, мав зійтися з ним у поєдинку.

Гроші, влада, слава, нехай і коротка – це сама суть нашої столиці. До чого тут її зручність?

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Олег ШАМА, НВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини