Українських пацієнтів мають лікувати так, як в Європі. Але в проєкті стратегії боротьби з онкозахворюваннями, котрий представила міністерка охорони здоров’я Зоряна Скалецька, читаємо інше.

Не говоритиму про сенс розробки стратегії на 10 років, до 2030, коли сучасна медицина змінюється набагато швидше. Не казатиму про реалістичність втілення цієї стратегії. Скажу про найголовніше. У представленій онкостратегії одне речення може звести нанівець усі хороші наміри і найщиріші сподівання, пише Олександр Лінчевський спеціально для УП.Життя.

Ось воно: "Досягнення цієї мети передбачає стандартизацію діагностики та надання медичної допомоги дорослим і дітям зі злоякісними новоутвореннями шляхом адаптації до системи охорони здоров’я України клінічних настанов, розроблених міжнародними організаціями, професійними асоціаціями або національних настанов інших держав, які ґрунтуються на засадах доказової медицини".

Яка нечиста сила знову з’являється в українській онкології з непереборним бажанням "адаптувати до системи охорони здоров’я України"?

Якщо пацієнту потрібна томографія чи МРТ, а її в лікарні немає, то пацієнту все одно потрібна томографія чи МРТ! Не можна взяти і викреслити вимогу протоколу "бо у нас цього немає і треба адаптувати до наших можливостей".

Читайте також: Коли розуміння і підтримка – це теж ліки. Досвід онкопацієнтки

Якщо пацієнту потрібна променева терапія, а прискорювача немає, треба зосередити зусилля на тому, щоб він з’явився, а не "адаптувати" вимоги доказової медицини до наших реалій.

Якщо пацієнт потребує певного препарату для хіміотерапії, а його у нас немає, то пацієнту все одно треба саме цей препарат. Слід не адаптувати протокол, а проводити закупівлі та не заважати виходу препаратів на ринок.

Якщо пацієнту стає легше від медичного канабісу – не можна його замінити на морфій.

Не можна "адаптувати" науку!

Світова медична наука аналізує, досліджує мільйони випадків пухлинних захворювань. Задіяні провідні лабораторії світу. Проводять коштовні, масштабні, багатоцентрові клінічні дослідження, узагальнюють досвід скринінгу, діагностики, лікування, реабілітації, паліативної допомоги.

Результати досліджень проходять не одну рецензію. Їх просіюють через жорсткі фільтри наукової коректності та неупередженості, щоб до онколога дійшли рекомендації, яким можна довіряти. Так працює доказова медицина, так створюють клінічні настанови/клінічні протоколи.

Чому саме цей пункт є найважливішим не лише для майбутнього української онкології, але і для всієї української медицини?

Якщо міністерство своїм наказом затверджує застарілий протокол лікування, якщо наказує використовувати препарат без доведеної ефективності, якщо дозволить відхилятися від найкращої світової онкопрактики – таке лікування не буде ефективним!

Скільки б грошей не виділяли для лікування, якщо онкологам наказати лікувати неправильно – зміни фінансування не матимуть позитивного ефекту.

Як би не змінювалася організація онкодопомоги, якщо лікар матиме наказ лікувати неефективними ліками, лікувати в застарілий спосіб – жодні організаційні зміни не йтимуть на користь пацієнтам.

Не може міністерство чи парламент вказувати лікарю, як лікувати, адаптуючи міжнародні клінічні настанови. Лікар має самостійно обирати протокол лікування, керуючись інтересами пацієнта та новими сучасними знаннями.

Я вірю в українських лікарів. Наказ МОЗ 1422 ще в 2017-му році дав їм можливість керуватися здоровим глуздом, здобутками і досвідом онкологів усього світу а не вказівками "експертів згори". 

Сенс наказу 1422 – у дозволі використовувати найкращі сучасні протоколи лікування з розвинених країн світу і дати можливість українським пацієнтам лікуватися так, як в Європі, Америці чи Австралії. 

Читайте також: Раннє виявлення раку – досвід Японії та проблеми України

То навіщо знову повертатися до радянської медицини, унікального досвіду та нашої вітчизняної школи?

Навіщо повертатися у 2012 рік, де було написано: "Локальний протокол медичної допомоги повинен мати структуру, наведену в додатку 9 до цієї Методики, у якій описану медичну допомогу відповідно до стандарту (уніфікованого клінічного протоколу) адаптовано до можливостей ЗОЗ".

Навіщо адаптувати доказові, сучасні протоколи лікування до українських реалій, коли наше завдання – вдосконалювати українську онкологічну практику до міжнародних вимог, до здобутків світової медичної науки?

Друзі, колеги, відверто: кожен з нас зіштовхувався з онкозахворюваннями особисто. Коли рак торкається лікарів, ми хочемо лікуватися так, як в Америці, Європі чи Австралії. 

Міжнародні клінічні настанови, нові клінічні протоколи є тими стандартами, до яких треба дотягувати українську медицину.

P.S./ У 2017 році процес погодження та реєстрації наказу №1422, що скасовує адаптацію протоколів та дозволяє використовувати міжнародні настанови, передбачав погодження наказу з Академією медичних наук. Академія виступила проти. Ще раз: Академія медичних наук виступила проти впровадження нових, міжнародних протоколів лікування. Не дивуюся.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube