Про дитинство

Серж Лифар народився в місті Києві 2 квітня 1904 року в заможній родині чиновника Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко. У Сергія було два брати Василь – художник, і Леонід – льотчик-винищувач та старша сестра Євгенія, яка після революції теж жила в Парижі та працювала в ресторації.

Цікаво, що в дитинстві Лифар брав уроки гри на скрипці, співав у церковному хорі Софіївського собору, а також відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії. Він почав займатися балетом пізно аж в 14 років, до того ж його перша викладачка з танцю Броніслава Ніжинська спочатку вважала його неперспективним танцівником, але його закоханість в балет, наполегливість довела, що він талановитий та перспективний.

Кар’єра

Серж Лифар вирішив, що він має їхати до Франції та підкорювати сцену Парижу.  У Парижі Лифар звернувся до Сергія Дягілєва та зумів довести, що може бути корисний його трупі.  І завдяки наполегливій роботі над технікою і виразністю танцю, Серж Лифар став зіркою балету.

Читайте також: "Прибуття потягу": нейромережа відреставрувала перший фільм в історії до якості 4K. ВІДЕО

Важливим в його творчості став 1929 рік – саме в цей рік розквітнув талант Лифаря як хореографа, але в цей час помирає друг і наставник – Сергій Дягілєв і Серж Лифар очолює балет Паризької опери та стає – головним балетмейстером, хореографом і ведучим танцівником. Однією з вершин творчості Сержа Лифаря став балет «Ікар» в 1935 році.

«Танець – це єднання небесних ангелів»

У 1939 році в той час коли почалася війна, Лифар залишається в Парижі, продовжує  очолювати театр, створює свої кращі спектаклі, серед яких «Ромео і Джульєтта», в якому він виконував головну партію.

Життя в Парижі в період окупації призвела до змін в житті Сержа Лифаря: французький Рух Опору в Лондонe звинуватило його в колабораціонізмі і засудило до страти. Лифар залишає місто і в 1944-1947 роках очолює трупу «Новий балет Монте-Карло». Після війни Національний французький комітет з питань «чистки» скасував обвинувачення, і Лифар повернувся в рідний театр.

Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету. У 1947 році він заснував в Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 року вів курс історії та теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики і почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.

 «Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро»

Після еміграції Сергій Лифар тільки один раз побував в Києві – в 1961 році, і це було для нього великим щастям.

Як балетмейстер-постановник працював у багатьох країнах світу. У Парижі: від 1947 – засновник і директор Інституту хореографії при театрі Ґарньє. 1951 відновив Національну академію музики і танцю. Від 1955 викладав курс історії і теорії танцю в Університеті Сорбонни, розробив свою систему підготовки артистів балету. 1958 заснував і очолив Паризький університет танцю.

Читайте також: Грушевський, Українка та Франко: українець перетворив класиків на сучасних модників

Лифар дружив з багатьма художниками, серед яких були Пабло Пікассо, Жан Кокто, Кассандр, Марк Шагал, оформивши багато його спектаклі. Свого часу співпрацю Лифаря пропонував Сальвадор Далі, проте його сюрреалістичний проект декорацій і костюмів до «Ікар» з милицями замість крил був відхилений.

Ще в 1959 році Лифар одружився зі своєю давньою шанувальниці – Ліллан Алефельд-Лаурвіг. Разом вони прожили близько 30 років.

Лифар – художник

У 65 років у Лифаря проявився талант художника. Він залишив після себе більше сотні оригінальних картин і малюнків, основний сюжет яких – балет, танець, і рух в цілому. Лифар малював і раніше: на програмках, афішах, записках, однак відхід з театру підштовхнув його більш серйозно взятися за пензель. У 1972-1975 роках пройшли виставки його робіт в Каннах, Парижі, Монте-Карло, Венеції. Сам Лифар доволі стримано ставився до свого захоплення: «Ці графічні, майже пластичні роботи я присвятив своєму другові Пабло Пікассо. Він був настільки люб'язним, що здивувався, замилувався і гаряче порадив мені продовжувати.

Помер Лифар в Лозанні після важкої хвороби, похований недалеко від Парижа, на кладовищі

Сент-Женев'єв де Буа. На постаменті напис: «Serge Lifar de Kiev» – «Серж Лифар з Києва», це було його останнє побажання.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube