Ввечері перед службою за Небесною Сотнею у Михайлівському Соборі я побачив жінку. Вона стояла біля портретів Героїв і плакала. А я повернувся на мить у ті лютневі дні нашого Майдану 6 років тому...

Це було щось на рівні підсвідомості...

Навколо пахне димом.. Поруч почорніла будівля Профспілок... Лунає "Плине кача"... Біля сцени – тіла Героїв... Ніхто не говорить і слова... Моторошну тишу розрізає плач тисяч людей... у ньому зійшлося все – увесь біль втрати, уся трагедія, усе те горе..

Ні, знаєте, це був не плач – це було виття... страшне... і це усвідомлення втрати пронизувало до кісток...

Читайте також: Іра Дідич: Про смерть говорити незручно, але Ви маєте знати: мій тато загинув на Майдані. 18 лютого

Небесна Сотня тоді стала особистою втратою для кожного...

Та жінка у церкві вчора плакала так само... Але її заплакані очі шукали у світлі свічки надію... І, попри всю пропаганду антиукраїнських сил, я ще раз переконався, що ніхто не забутий...

Біль втрати у нас такий самий болісний... Коли у 21 столітті, люди готові віддавати найдорожче – своє життя за свою країну.

Читайте також: Ровно шесть лет назад я изменился. Тогда умер во мне пацифист, – Береза о массовых расстрелах на Майдане 18 февраля 2014 года

"Бо немає більше від тієї любови, як хто душу поклав за друзів своїх"...

Подвиг Героїв Небесної Сотні живий...

Вічна пам‘ять Героям..

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube