Є в мене друзі в Нью-Йорку. Цікаві люди самі по собі, а ще мають небуденне захоплення.

Свою ініціативу вони назвали Signerbusters від англійських to sign – "підписувати" і buster – "переслідувач"; останнє слово – частина назви знаменитого фільму Ghostbusters, який у нас відомий як "Мисливці на привидів". Словом, полюють на підписантів.

На яких, власне?

На тих самих, що 11 березня 2014 року підмахнули сумнозвісного листа діячів культури Росії на підтримку дій Путіна в Україні та Криму.

Читайте також: Російська культурна інтервенція без української відповіді

Допомагаючи своєму цареві мужньо протистояти клятій Америці, підписанти тим не менш охоче приїздять до цитаделі зла на гастролі, зокрема, в чудове й рясне гонорарами місто Нью-Йорк. Там про їхню позицію мало хто знає, бойкотів не влаштовують, візи дають. І все було б добре, якби не мисливці за кремлівською нечистю.

Іноді їх, із їхніми листівками, плакатами й активним скандуванням, лише п'ятеро-шестеро перед концертним залом, іноді й до 30. Але завжди. За будь-якої погоди. Буде серія з дев’яти виступів – всі дев’ять вечорів будуть там. Їм кажуть грубощі, погрожують, на них нападають. Але вони все одно приходять.

Справжній кошмар пропутінського гастролера, Signerbusters буквально переслідують підписантів, змушуючи деяких пташенят кремлівського інкубатора рятуватися втечею. Серйозно: одного разу Валерій Гергієв настільки злякався пікету, що добру годину чи дві не наважувався вийти з "Метрополітен-опери", і його зрештою евакуйовували через задній вхід за участі охорони. А нещодавно саме завдяки наполегливим протестам у пристрасного путінського лизоблюда, саксофоніста Ігоря Бутмана, зірвалися концерти в Бостоні, Чикаго й Енн-Арборі.

Signerbusters – люди успішні та з хорошими професіями. Філологиня, художник, дизайнер, програміст, музикант, медсестра, акторка, спортсмен-каратист, біологиня. Не менш барвистий національний склад: євреї, росіяни, грузини, французи, білоруси, англосакси-американці, канадці, німці, поляк, татарин. Є навіть українці. У помітній меншості.

Читайте також: Тріумф української культурної дипломатії у Відні

І це проблема.

Група провела вже понад 70 акцій, але жодною з них не зацікавилися такі потужні, шановані й патріотичні організації, як Український конгресовий комітет, Український інститут у Америці, Наукове товариство імені Шевченка. Згуртована й численна "стара діаспора" мовчить. Й українські ЗМІ, які мають своїх кореспондентів у США, так само воліють нічого не помічати.

Підписантам закритий в’їзд до України, але вони безперешкодно катаються світом. Отримують велику авдиторію, престижні майданчики для виступів – і легітимізацію в очах закордонних глядачів. Єдині, хто хоч трохи псує їм життя – Signerbusters і подібні їм ентузіасти. І гаразд би лише діаспора та ЗМІ – Міністерство наших закордонних справ так само відмовчується, удаючи, що регулярні візити "ватних" емісарів до країни-союзниці України ніяк його, міністерства, не стосуються.

Є в нас, українців-українок, така біда: починаємо масово ворушитися, лише коли вже припече до неможливості. Може варто, нарешті, порушити традицію? Чи життя/робота за кордоном настільки розслаблює?

Але ж ні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube