Оксана Забужко

Про рускоязичное гражданство, або Анексія-2

Якось мене на диво мало лякає коронавірус – може, тому, що, на відміну від нього, вірус "Росія" вбиває нас щодня й регулярно, і жодних намагань захистити від нього країну чинне керівництво не демонструє – навпаки, всіляко демонструє, що воно "вірус-Росія-френдлі".

Вчора в перебігу російської експансії трапилася подія, наскільки розумію, безпрецедентна в історії міжнародного права – але в новинах, які я ввечері трохи помоніторила (від Коломойського, Пінчука й Ахметова) про неї не було нічичирк, і МЗС України теж як у рот води набрало, хоч мало б уже верещати на цілий світ. Маю на увазі запропоновані зміни до Конституції РФ, за якими населення України й Білорусі оголошується "носіями" російської мови і на цій підставі – можливим суб'єктом російського громадянства.

Читайте також: Потрібно боротися не стільки із Путіним, скільки із "рускім міром"

Вітаю, українці, ми тепер всі будемо, за їхнім законом, піддані Кремля за мовною ознакою. А горді заяви, що, мовляв, "Путин не отнимет у меня родной язык", тепер можете складати дружині під ковдрою – бо от якраз і "отнимет", уже прямо 22 квітня цілком "конституційно" візьме й отнимет, і вас не спитає, – і що ви йому зробите?.. напишете слізного листа, що не хочете поднимать Нечерноземье?..

Чому 22 квітня – теж ясно: "символічний ювілей". Цього дня – 22 квітня 1931 р. Сталін ввів постанову "О советском гражданстве", за якою громадянство СРСР оголошувалось пріоритетним щодо громадянства "союзної республіки" (доти українці були "громадянами УСРР", а вже в Голодомор умирали – "громадянами СРСР").

Так і тут, ми в першу чергу будем (рашапропаґанда подбає, щоб і в очах цілого світу) – "рускоязичниє" ("носители русского языка", як коронавіруса), а вже в другу, формальну й неважливу – "гражданє України". Просто ще ніхто не оцінив як слід величі задуму: це не що, як підготовка повзучої "анексії за мовою". (Операція "Крим" курить на ґанку!)

Читайте також: Здолати Кремль можна лише миром. Миром після перемоги

Хто не в темі (тут мали б виступити лінґвісти, але теж мовчать), поняття "носій мови" (native-speaker, near-natove speaker, bilingual – є нюанси!)) останні 10 років у соціолінґвістиці взагалі вважається суто ідеологічним конструктом – об'єктивних критеріїв для розрізняння "носія" і "неносія" так і не погоджено, не кажучи вже про те, щоб розмахувати ним у правовому полі. Але для Росії право завжди було тільки інформаційним прикриттям чергового державного злочину, отож і нову поправку треба сприймати саме так: як попередження, що "активные меры" не забаряться. І оскільки Українська Держава досі грається в піжмурки, то виробляти способи самозахисту мусимо наразі самі-самі.

Для себе я відтепер вирішую наступне:

1) В усіх анкетах перестаю писати "російська – вільно" (досі чесно писала: Ukrainian, Polish, Russian – native), – максимум "добре" (advanced, а то й upper intermediate);

2) в будь-яких міжнародних комунікаціях, хай би то був хоч поліціянт на кордоні, хоч просто симпатичний іноземець, що хоче повправлятися в російській, чемно, але рішуче відповідати: "I'd rather speak English" (+виправляти, коли у відповідь на "Юкрейн" радісно кричать "спасіба", і взагалі, не проминати жодної нагоди підкреслити своє non-native);

3) в ситуації, коли іншої мови для порозуміння з бесідником, крім російської, немає, говорити з видимим зусиллям і з немилосердним українським акцентом – отим самим "калхозним", "жлобскім", "сєльскім", від якого нас поколіннями відучували з гиком і улюлюканням, щоб дурні тубільці пишалися тим, як добре засвоїли "мову пана", – все, годі, допишалися, тепер російською, якщо доведеться, – тільки нарочито "па-колхознаму": демонстративно гекаючи, вживаючи фонетичне повноголосся, з трудом підбираючи й плутаючи слова, як це показово робили свого часу "жители Советской Прибалтики" (моє покоління пам'ятає!), – мова річ пластична, є безліч способів продемонструвати, що ця, якою ви зараз вимушено говорите, вам нерідна, і тут-таки показово "перейти на рідну", якої він не розуміє (про "мову влади" і "мову безвладдя" – якось окремо іншим разом)...

4) і, розуміється, в інтересах власної безпеки ніяких поїздок на територію "рускоязичного гражданства" – не тільки в Росію, а і в Білорусь.

І так – до кінця війни.

Зона турбулентности почалася. Застібаймо ремені безпеки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube