Мапа України, яку було видано у Відні 1919-го або 1920 року у видавництві "Кристоф Райсер та сини". Художник "Verte", автор ідеї – Г. Гасенко

Після Лютневої революції 1917 року політична ситуація на території Російської імперії кардинально змінилася, пише для "Тижня" Назар Розлуцький

У Петербурзі був утворений Тимчасовий уряд – перехідний орган, який за сприяння рад і комітетів усіх рівнів мав провести Установчі збори, щоб розв’язати фундаментальні питання державного й територіального устрою колишньої імперії.

У Києві утворилася Центральна Рада, яка позиціонувала себе представницьким органом дев’яти українських губерній. Визнання її легітимності ґрунтувалося на рішенні Всеукраїнського національного конгресу – з’їзду представників політичних, культурних, професійних і територіальних організацій цих губерній.

Звісно, така легітимність була тимчасовою, як і решта перехідних органів періоду революції, але вона мала широку підтримку низових організацій. Зрештою, Тимчасовий уряд також визнав правочинність Центральної Ради та її виконавчого органу – Генерального секретаріату, щоправда, лише на території п’яти губерній.

Після більшовицького перевороту в умовах відсутності верховного легітимного органу влади Центральна Рада поширила свою юрисдикцію на всі українські губернії та проголосила створення Української Народної Республіки. Як і по всій території Російської імперії, 25 листопада тут відбулися вибори до Всеросійських установчих зборів, де більшовики набрали менше як 10%. Отримавши поразку під час народного волевиявлення, вони спробували підняти повстання в Києві, однак були роззброєні та вислані за межі українських земель.

Читайте також: Просто перестати існувати – колись так уже сталося

У відповідь більшовицький уряд у Петербурзі висунув ультиматум до Центральної Ради, вимагаючи здати владу, а паралельно із цим у Києві було проведено Всеукраїнський з’їзд рад, на якому більшовики планували переобрати керівництво Центральної Ради та змінити курс на створення УНР, проголошений ІІІ Універсалом. Їхній розрахунок не справдився: делегати з’їзду висловили підтримку й керівництву українського передпарламенту, і його курсові.

Після цього більшовицький режим розпочав гібридну агресію проти України. 22 грудня 1917 року загони, надіслані з Росії, захопили Харків. Уже через два дні в цьому місті відкрили альтернативний Всеукраїнський з’їзд рад, абсолютну більшість якого становили більшовики. Цей з’їзд проголосив створення Радянської УНР (перша українська більшовицька квазідержава використовувала саме цю абревіатуру), яка оголосила війну Центральній Раді й закликала більшовицький уряд у Петрограді надати військову допомогу. 30-тисячний корпус червоногвардійців, який "випадково" опинився біля кордонів України того самого дня, розпочав вторгнення під приводом "допомоги українському трудовому народові у скиненні київської буржуазної влади".

Оформивши справу як протистояння "двох українських урядів", більшовицький режим формально залишався непричетним до цієї війни. Попри трагічні сторінки (як-от бій під Крутами), перша українсько-більшовицька війна завершилася перемогою українців, хоча за неї довелося дорого заплатити, передусім частиною суверенітету. Запорукою вигнання радянських збройних загонів із України стала військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини, про що було підписано відповідний договір у Брест-Литовську.

Згідно з ним, Україна мала розрахуватися за "союзницьку допомогу" величезним обсягом поставок сільгосппродукції, а гарантом виконання домовленостей стали німецькі й австрійські військові підрозділи на території України. Проте ці війська стримували більшовиків від нової відкритої агресії. За таких умов більшовицький уряд ліквідував своє маріонеткове утворення – Радянську УНР і визнав республіканський уряд у Києві.

Читайте також: Портников: Можливо, Зеленський і Єрмак просто пошилися в дурні. Вкотре

Удруге більшовицька агресія проти України розпочалася в листопаді 1918 року, коли Німеччина й Австро-Угорщина зазнали поразки в Першій світовій війні. У самій Україні тривало збройне протистояння між урядом гетьмана Павла Скоропадського та прихильниками республіканців. Тоді більшовики сформували в Курську Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який відновив Радянську УНР, однак жодних активних дій не розпочинав. І лише коли гетьманську владу було повалено, а в Києві утвердився тимчасовий орган правління – Директорія, більшовики розпочали нове вторгнення в Україну, маскуючись, як і рік тому, під "інтернаціональну допомогу робітничо-селянському урядові".

Для забезпечення легітимності Директорія скликала Трудовий конгрес – тимчасовий парламент УНР, до якого входили делегати всіх верств населення та територій, включно зі щойно приєднаними західними областями. Конгрес ухвалив низку законодавчих ініціатив, Акт злуки із ЗУНР і тимчасову Конституцію, але в умовах стрімкого більшовицького наступу подальша його діяльність була неможливою. Тож, передавши на час війни з більшовиками основні важелі правління в руки Директорії, він постановив зібратися на наступну сесію після усунення більшовицької загрози. Як нам відомо з історії, цей час для молодої Української держави так і не настав. 

Отже, український державний проєкт зазнав поразки в боротьбі з більшовицьким режимом. Але державні інституції, створені для його функціонування, мали легітимність, яка спиралася на народне волевиявлення, та встигли ухвалити низку документів, що фіксували незалежний статус і територіальні межі Української держави. А отже, намагання більшовиків створити маріонеткові "українські" квазідержавні утворення слід розцінювати як акт гібридної окупації України. Себто рецепти "гражданской войны в Украине" і "противостояния двух частей общества", якими користується сьогоднішнє кремлівське керівництво, були винайдені ще сто років тому. А от чи зуміємо ми цього разу вберегти свою державу від гібридної агресії, значною мірою залежатиме від нашого розуміння стратегії окупанта та його методів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube