Усе не просто погано, а дуже погано. Проблема не у відсутності інформації – її достобіса, а в здатності її перетравити та зробити висновки. Я вже не кажу: почати діяти в розумний спосіб. Крихітна навіть не істота, а всього лише комбінація молекул, яку не в кожний мікроскоп роздивишся, поставила догори дригом щоденний порядок речей в окремих сім’ях, країнах і для цілого людства, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Людство, як виявилося, до випробування не готове, хоча, здавалося б, досвіду пошестей упродовж записаної історії не бракує. Україна тим паче показала свою повну, повторюю, повну безпорадність. Хоча чума, холера, проказа, сифіліс, сухоти, "іспанський" та інші види грипу – все це нам знайоме до болю.

У нас є навіть сумний пріоритет у найстрашнішій епідемії XIV століття: якщо вірити італійському мандрівникові Ґабріеле де Муссі, 1347 року хан Джанібек, безуспішно намагаючись взяти генуезьку фортецю Каффа (наша кримська Феодосія), закидав місто за допомогою катапульти трупами власних воїнів, померлих від чуми. Невдовзі татарське військо, виснажене хворобою, зняло облогу, але Кафа була перевальним пунктом у торгівлі Азії з цілою Європою, тож хвороба далі рознеслася континентом за допомогою щурів у трюмах купецьких суден…

Читайте також: Політичний оглядач: Ключова безвідповідальність лежить на плечах влади, котра після шоу в Нових Санжарах, проґавила все і всіх

Я ж кажу: є досвід. Звідки ж така безпорадність?

Лікарні, висвячені наказом згори в чин "інфекційних", не мають не те, що необхідного обладнання, а навіть захисних костюмів та окулярів. Як вони нас рятуватимуть, не знає ніхто. Чомý вони нас рятуватимуть, ось ще цікавіше запитання! Лікарі та молодший персонал із такою платнею, та ще й необхідністю діставатися роботи пішки, принаймні перші дні, мають усі підстави забити на клятву Гіпократа, а вони чомусь не забивають.

Забивають інші, й це висвітилося дуже наочно. Продавати за кордон тоннами медичні маски, знаючи (або не усвідомлюючи, це ще гірше), що невдовзі вони знадобляться вдома, – це, звісно, рекорд. Посилання на закон чомусь не переконує: РНБО для того і створена, щоби діяти в надзвичайних обставинах і, теоретично, надзвичайними засобами. Ну хоча б звернутися до громадськості…

Не заперечуючи принципово необхідності карантину як такого (про це нижче), дозволю собі висловити сумнів щодо конкретних деталей. Наприклад, чому треба було зачиняти ветеринарні клініки, але водночас продовжувати дорожні роботи з укладки коштовного гранітного бордюру? А що робити самозайнятим, у яких закінчилися гроші, є якісь ідеї? Ну якщо це свідоме добровільне рішення, претензій немає. Але якщо це самі лише вказівки згори, то бодай натякніть! Не дивно, що населення поводиться, як йому заманеться: гуляє на природі, смажить шашлики – канікули! А ми на них школярі…

Читайте також: Як Швеція дає раду коронавірусові

Погана комунікація, непереконливі заходи підживлюють і без того квітучий брак довіри, який має своїм прямим результатом здатність легко вірити в найнеймовірнішу дурню, якою заповнені соціальні мережі. Звідси, із другого боку, й цілком закономірні сумніви щодо обраної стратегії боротьби з епідемією, адже в деяких країнах, як відомо, обмежуються захистом найвразливіших груп населення (літні, хворі), решта ж нехай собі виробляє імунітет. Як продовження цього скепсису – сумніви в доцільності заходів як таких. Яка там статистика померлих? Чи суттєво вона перевищує звичайну смертність? Може, нами просто маніпулюють, розганяючи паніку в інтересах?.. У такому разі цікаво, чиїх саме?

І тут, попри будь-які маніпуляції з big data, доведеться собі відповісти: ми готові відмовитися від зусиль і залишити хворобі самій робити вибір, кого забирати від нас, а кого ні? Адже, якщо вірити відкритим джерелам, кількість загиблих саме від COVID-19 цілком укладається в статистику природної смертности. Ну просто, можливо, без вірусу померла би ваша бабуся за півроку, а так помре завтра, а її сусід, навпаки, побережеться, не застудиться і проживе ще рік. Італійська рулетка…

Я насправді щасливий усвідомити, що за останні десятиліття ціна людського життя суттєво зросла для більшості світу. Кожен, кого можна врятувати, треба рятувати. Неприпустимо ставити в один ряд жертв дорожньо-транспортних пригод і загиблих на фронті, хоча з позицій статистики й те втрати, й інше теж втрати, перших навіть суттєво більше. Неприпустимо навіть при зачинених дверях обговорювати питання, чи дати померти дідусеві або інваліду, або хворому на рак, якщо ти претендуєш на належність до першого світу. Там, за поребриком, можна, це і є докорінною відмінністю між нашими двома цивілізаціями.

А щодо внесення в хаос розумного начала, я все чекаю, коли м’язи, напрацьовані Майданом, будуть задіяні, й українці почнуть удаватися до самоорганізації. Бо Нові Санжари вже помітні, а Майдан – ледве-ледве.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube