Рішення про запровадження ринку землі – це не кінець, а лише початок тривалого процесу. Головні параметри ефективного розв’язання земельного питання – баланс між економічною та соціальною сферами – залишаються незмінними впродовж щонайменше останніх 100 років, пише журналіст Дмитро Шурхало у блозі для сайту "Радіо Свобода".

З приводу доленосного рішення про запуск ринку землі суспільна думка кардинально розділилася навпіл: одні радіють і сповнені найкращих сподівань, інші обурені й готуються до найгіршого. Емоції сильно зашкалюють, натомість бракує тверезих обрахунків. Між тим, досліджуючи історію земельного питання в Україні, дійшов такого висновку: в цій ситуації можливості й ризики діляться десь так само навпіл – залежно, як із того скористатися. Тут можна як виграти, так і створити нові проблеми. Можемо отримати стимул для економічного розвитку, а можемо – додаткову конфлікту ситуацію.

Тимчасовість тривалістю у два десятиліття

Також варто зазначити, що саме слово "мораторій" означає тимчасовий характер обмеження (від латинського moratorius – такий, що уповільнює, відтерміновує). Попервах, восени 2001 року, мораторій запровадили лише на один рік. Проте ми примудрилися розтягнути тимчасовий по своїй суті захід мало не на 20 років! Авжеж, зараз настали не кращі часи. Але наша системна проблема полякає в тому, що кращі часи ми досі використовували для консервації проблем, а не для їх вирішення. Відтак критично важливі рішення в Україні часто ухвалюються вимушено, під тиском обставин.

Читайте також: Кочетков: Продавать такой актив накануне продовольственного кризиса – это чистый идиотизм

Тому тим, хто виступає категорично проти земельного ринку, треба було чіткіше окреслити межі мораторію або й взагалі виступати проти приватної власності на землю.

Між непотрібністю і необхідністю

100 років тому гетьман Павло Скоропадський, працюючи по гарячих слідах свого невдалого правління над спогадами, охарактеризував українське земельне питання як парадоксальне у своїй суті.

"З точки зору економічної аграрна реформа не витримувала критики, вона просто була непотрібна. З точки зору політичної вона була вкрай необхідною. І тут доводилося керуватися державною необхідністю, а не інтересами приватних осіб", – писав Павло Скоропадський.

Це напрочуд влучна характеристика. Адже, справді, господарства великих землевласників були значно продуктивнішими, ніж малі селянські хазяйства. Натомість селяни прагнули перерозподілу земельної власності на свою користь, тому з метою соціальної стабільності в державі земельна реформа була необхідною. Загалом, історія Гетьманату, який постав через аграрну кризу і, не зумівши її розв’язати, був повалений, надзвичайно повчальна в цьому питанні.

Читайте також: Ніцой: Збулася одвічна мрія селян? Тоді у мене три простеньких питання

З того часу дуже багато змінилося. Проте необхідність зберегти баланс між економічною доцільністю та соціальною справедливістю не втратила актуальності. Земельне питання в Україні не можна звести лише до якогось одного показника. І тим, хто ухвалює доленосні рішення, необхідно про це добре пам’ятати.

Так само залишаються слушними два базові принципи: велике землеволодіння необхідно обмежити, правила землеволодіння й землекористування мають бути зрозумілими й однаковими для всіх.

Звісно, фізичні та юридичні особи можуть володіти і користуватися землею на відмінних засадах. Але всі приватні власники чи фірми в межах своєї групи повинні мати рівні права і грати за одними правилами. Інакше наслідки можуть бути дуже невтішними.

Скажімо, якось на Черкащині один місцевий начальник захотів "віджати" хутір в одного відставника. Звали того відставника Богдан Хмельницький, а чим ця історія завершилася для Речі Посполитої ви й самі собі добре знаєте.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube