Фото – Pexels

Коронавірус крокує планетою, і вже декілька тижнів доволі активно шириться Україною. В це не хотілося вірити: "Це – неправда", "В нас такого бути не може", "Нумо молімось, і нас це омине". Але це таки сталося: коронавірус в Україні вже майже буденна реальність.

Разом з хворобою в країну прийшов і карантин, пише у своєму блозі киянка Ольга Мирцало.

До 24 квітня ми вимушено обмежені у пересуванні. Нас позбавили не лише подорожей закордон, до яких ми звикли завдяки європейському безвізу, але й обмежили у пересуванні власною країною, власним містом. 

Через надзвичайну ситуацію, право гарантоване нам ст. 33 Конституції України, стало вторинним, безпека – первинною.

Все, що сприймалося як даність – недосконала, але наявна інфраструктура (робота транспорту); рутинна діяльність – (маршрут "дім-робота-дім", кава зранку в улюбленій кав'ярні); соціальне життя (відвідання кіно, театрів, музей, зустрічі з друзями й родичами) раптово стало недоступним й ніби зникло.

Читайте також: Безкінечне повторення ехолалії: як зрозуміти, чого хоче син? Блог особливої мами

Ми зустрілись з обмеженнями, ми замкнені в чотирьох стінах: працюємо з дому, дивимося кіно, ходимо в музеї й в оперу онлайн (безмежна дяка усім інституціям, які відкрили безкоштовно для нас свої архіви), і влаштовуємо вечірки через zoom.

Ми чуємо про негативні наслідки карантину для медичної системи та економіки, для наших родинних зв'язків, а може вже частково їх відчуваємо. 

Але чи є в карантині позитив? Бо Китай "подарував" нам не лише коронавірус і карантин, але і символ, який символізує кризу 危机 [wēijī], де 危 означає "небезпеку", а 机 – "можливість" (机会 [jīhuì] шанс).

Яку ж можливість, нам українцям, дає карантин? 

Здійснити незаплановану "подорож" у світ тих, хто живе у "вічному" карантині, бо постійно обмежений у пересуванні у нашій державі.

У світ батьків (здебільшого мам) з дітьми у візочках, яким заборонено заїжджати у поліклініку, магазини, урядові структури, дитячі садочки, школи бо вони "забруднюють підлогу".

У світ дітей, галас яких докучає тим, хто прагне спокою, і які, своєю чергою, псують дворові майданчики аби було тихо.

Читайте також: Як знайти психолога, якщо на нього немає грошей – блог мами особливої дитини

У світ людей на інвалідних візках, які не можуть виїхати з помешкань через брак ліфтів і пандусів.. і навіть якщо пандус вдалося встановити, то "добрі" сусіди його розбирають, бо він, пандус, "знецінює їхнє житло".

А якщо вже і вийшли у світ, то ні робочої інфраструктури, ні тобі доступного транспорту щоб рухатися далі.

У світ літніх людей, пересування яких обмежується від помешкання до лавиці у дворі, звичайно якщо така лавиця є.

Це неоціненна можливість – познайомитися з тим, як живеться 40- 60 відсоткам українців, які знаходиться у "довічному карантині".

Можливість є. Але. Чи вистачить нам "екстремального" карантинного досвіду, щоб знайти ресурси – емоційні й фінансові – щоб "вивести" з "буденного карантину" мам, дітей, людей з інвалідністю, літніх людей? 

Чи будемо далі вдавати, що цього карантину не існує, бо ми не є його частиною?

Одного дня, цей карантин закінчиться, але тільки для молодих, сильних, здорових, і бездітних.

Дуже хотілося б, щоб його закінчення стало поштовхом у близькому часі закінчити й "довічний карантин" для всіх.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube