Про вірус і богослужіння.

Думки і судження про богослужіння під час какрантину розділилися на дві категорії: одні стверджують, що карантин треба ігнорувати, збирати людей в храмах і служити як і раніше, мовляв, де наша віра, якщо ми боїмося якогось віруса. Святі Дари Тіла і Крові Христових не можуть бути способом передачі будь-якої інфекції.

Інша думка прямо протилежна першій: треба неухильно дотримуватися санітарно-епідеміологічних норм карантину, щоб не перетворити наші храми на осередок розповсюдження інфекції.

Перші попрікають других маловірством, а другі звинувачують перших у легковажності.

Це насправді той випадок, коли ми не можемо собі обрати ту хитру "золоту серединку".

Читайте також: Ситуація з коронавірусом на території ОРДЛО: міфи та загрози для України

Спробую наскільки це можливо коротко сформулювати свою позицію.

1. Небезпека. Мф 4:3-7 "Коли ти Син Божий, кинься звідсіль додолу, писано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали, і: вони візьмуть тебе на руки, щоб ти, ногою своєю не спіткнувсь о камінь." Але Ісус озвавсь до нього: "Сказано: Не спокушуай Господа, Бога твого."

Навіть дуже віруючі люди бояться ведмедя в лісі і втікають від нього. Навіть дуже віруючі монахи замовляють сигналізацію у храми своїх монастирів, щоб туди хто не заліз і не повикрадав та не осквернив святині. Навіть дуже віруючі люди, які доглядають пасіку, одягають на себе захисні маски, коли пораються біля вуликів та використовують димар, щоб відганяти бджіл. Правильно, бо від декількох укусів бджоли можна і дуба врізати.

Багато було різних релігійних фанатиків, які випробовували Бога, а не свою віру, були розірвані левами в зоопарках та гинули від укусів гадюк. Взяти Бога на слабо – це не прояв віри, це дурний вчинок, за яким одразу йде наслідок. Це все одно, що пити сірчану кислоту і вирити, що то є джерельна вода. Віра і самонавіювання – це абсолютно різні речі.

Людина – вразлива істота, яка потребує не тільки віри, але і постійного захисту.

2. Історія. Книга Буття: … "Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птахами небесними, і над худобою, і над всією землею, і над усіма гадами, що плазують по землі". … "І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині…".

Перша Людина жила у повній гармонії з навколишнім середовищем і звірі були їй покірні, а всі земні стихії не завдвали їй ніякої шкоди. Але так тривало недовго, до гріхопадіння. Після гріхопадіння природа людини кардинально змінилася: людина стала вразливою перед земними стихіями і небезпеками та тваринами (і мікробами). Людина стала парзитувати на природі, стала ворожою для неї, і це було взаємно. Ми їмо звірів, вони їдять нас, ми захищаємось, вони теж. Між нами ворожнеча.

Були і виключення, але вони пов'язані зі святістю: Пророк Даниїл, який ніч провів у рові голодними левами, преподобний Серафим Саровський, що товаришував з диким ведмедем, святий Герасим Іорданський, мученик Євстафій та багато-багато інших. Їх звірі не чіпали не тому, що святі вірили в те, що вони їх не чіпатимуть, а тому, що були святі і просякнуті Духом святості та безгрішності. Предметом їхньої віри було не успішне закінчення цієї пригоди, а цілковита відданість Богові.

3. Марновірство. Заразитися чи не заразитися – це не питання віри, а гра в дурня з реальністю. Мало хто з отців з першої категорії погодиться продовжувати службу в церкві та вдавати, що нічого не трапилось, якщо у храм забіжить оскаженіла тварина і почне шматувати його парафіян. Ми на зиму заготовлюємо дрова, щоб обігірвати наші храми, щоб людям було тепло в церкві молитися. Ніхто не каже: "Ми віруючі, нас Бог зігріє". Бо якщо предметом нашої віри буде не Бог, а якісь безглузді речі, які, на нашу думку, має виконувати Бог – то це не віра в Бога, а марновірство.

Висновок. Вірус і карантин – це реальність, від якої ми нікуди не подінемось. Будь-яка хвороба, якою хворіє людина (особливо інфекційна) – це очевидне свідчення нашої немочі та вразливості.

Коронавірус, вірус СНІДУ, паличка Коха, віспа, гадюка, отруйний гриб, скажена тварина, блискавка, низька температура, вулкан, землетрус тощо – не є злом чи добром, це очевидна реальність, перед якою людина залишається безсилою.

Читайте також: Кабмін посилив карантин в Україні: повний список заходів

Єдине, чим ми можемо собі зарадити у протистоянні з цією реальністю – віддалитися від джерела небезпеки, не їсти отруйного, не виходити під блискавку, не купатися у кип'ячій лаві, не намагатися заразитися смертоносним вірусом.

Це і є карантин, це і є самоізоляція. Ми нікуди не подінемось від наших немочей та хвороб, вони завжди з нами, вони у нашій природі. Але ми можемо продовжити своє земне життя, запобігаючи їх розповсюдженню.

Хвороба – це наявне і найбільш зрозуміле свідчення нашої майбутньої смерті, яку ми успадкували від Першої людини. Навіть Начальнику нашого життя Господу Ісусу Христу довелося пройти через неї, щоб врятувати нас. Тож не будьмо легковажними, не спокушаймо Бога, та бережімо наше здоров’я і життя і життя наших парафіян, як найцінніший Божий дар. Не наражаймо на небезпеку себе і своїх ближніх.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube