На відміну від Італії та Іспанії українська влада намагається діяти у ручному режимі та за межами власного правого поля, пише Олег Рибачук в блозі для НВ.

Застосування обмежень до захищених Конституцією прав людини без введення надзвичайного стану відкриває правову скриньку Пандори. Одного дня якийсь з урядів за аналогією до боротьби з коронавірусом може ввести подібні заборони вже не для боротьби з епідемією, а для придушення свободи слова чи демократії. Як суспільству, зараз нам дуже важливо розуміти: дії влади не є нормальними. Вони радше безвідповідальні, бо з одного боку не забезпечують справді необхідного карантину, а з іншого – створюють небезпечний прецедент, який одного дня може бути використаний проти всіх нас.

Уряд планує посилити заходи боротьби з пандемією коронавірусу. Серед ідей Кабміну – заборона відвідувати парки та пляжі, ходити вулицями більше ніж по двоє і без потреби. Частина запланованого вже діє. За свіжими змінами до постанови про протидію COVID-19 особи, які контактували з хворими, будуть зобов’язані піти на самоізоляцію на строк, який визначить сімейний лікар. Жорсткішим стане порядок в'їзду в Україну. Всі, хто хоче в'їхати на територію нашої держави, проходитимуть спостереження у визначених обласними адміністраціями чи КМДА місцях протягом 14 днів.

Читайте також: Кабмін посилив карантин в Україні: повний список заходів

У Дніпрі та Львові місцева влада самостійно запроваджує додаткові заходи, щоб захистити своїх мешканців від поширення недугу. Наприклад, у Дніпрі муніципальна варта, Національна гвардія та поліція слідкують за тим, аби місцеві мешканці не відвідували пляжі та парки.

Однак, разом з новими обмеженнями бачимо непоодинокі випадки, коли люди не дотримуються тих заходів, які вже запроваджені, а правоохоронці бездіють. Подібне явище виникло не на порожньому місці. На відміну від Італії та Іспанії, де суворі обмеження введені шляхом запровадження надзвичайного стану, українська влада намагається діяти у ручному режимі та за межами власного правого поля. Уряд, не маючи для цього жодних повноважень, власними постановами вводить обмеження наших прав, захищених Конституцією. А робити це дозволяє лише надзвичайний стан, введений за встановленою законом процедурою – указом президента, підтриманим Верховною Радою.

Як наслідок, маємо типову для України історію: правила необов’язкові, якщо людина добровільно не згодна їх виконувати. Та у випадку пандемії дотримання таких заходів не є особистою справою кожного з нас. Від цього залежить життя і здоров’я всього народу. А індивідуальна свобода закінчується там, де починається колективна безпека. Тому держава має мати легальну змогу застосовувати примус до тих, хто не бажає дотримуватися карантину і ставить під ризик життя інших. Інакше навіть найжорсткіший карантин діятиме тільки на папері та в уяві високопосадових ініціаторів.

Читайте також: Білозерська: Посилення карантинних обмежень – заходи, необхідні для порятунку, чи початок диктатури?

Якщо, на думку наших епідеміологів та посадовців МОЗ, суворі обмежувальні заходи є необхідними, президент мав би виконати свій конституційний обов’язок – ініціювати запровадження надзвичайного стану, а Верховна Рада мала би його схвалити. Це єдиний правовий режим, що був створений на випадок техногенних чи природних лих і лише у період його дії можна обмежувати деякі права людини. В іншому випадку не існує жодних легальних та ефективних можливостей примусити до виконання правил тих, хто не хоче їх виконувати. Наприклад, запроваджена урядом вимога про обов’язкове розміщення осіб, які прибули з-за кордону, в спеціальних закладах (відведених під карантин готелях та санаторіях) може обернутися кримінальною відповідальністю для правоохоронця, який буде застосовувати примус. Адже в нормальних умовах обмеження свободи пересування людини без відповідного рішення суду є злочином.

З іншого боку, запроваджена владою система штрафів за порушення карантину навряд чи переживе випробування судами, які мають розглядати відповідні справи. Оскільки норма Основного закону гарантує кожному з нас свободу пересування. Інша конституційна норма каже, що "громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну". Тому відмова у в'їзді громадян на територію нашої країни на підставі їхнього небажання проходити обсервацію теж є нелегальною. Натомість держава мала би пропускати на територію всіх громадян та направляти їх на обов’язкову обсервацію за умов надзвичайного стану.

Зрештою, його запровадження в умовах пандемії є необхідністю як для тих, хто приймає і виконує рішення, так і для пересічного громадянина. Адже обмежувальні заходи матимуть бажаний ефект лише за безумовного його дотримання усіма нами, навіть якщо деякі з нас із цими обмеженнями незгодні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube