Режисер "Дау" Ілля Хржановський

Крапку в дискусії навколо художньої цінності "Дау", який я так і не дивилася, для мене поставив чоловік. Художник, який користується садистськими методами для зображення садизму, розписується у своїй неспроможності як художник. Адже для митця є інші методи, але ними користуватися ще треба навчитися. Як треба навчитися й відчувати. І всією ось цією мішурою про свободу вираження в мистецтві (яка насправді існує, але в мистецтві), не можна прикрити той факт, що він – садист.

Читайте також: У мистецтві допустимо все, окрім дитячого порно, реальних вбивств та знущань – оглядачка про стрічку "Дау"

Від себе додам, що, на мою думку, людина, яка організувала умови, в яких відбувається реальне зґвалтування, але при цьому його не зупинила й не повідомила до правоохоронних органів для покарання злочинця – це співучасник. А той, хто зняв і показує це на екрані, ще й пропагандист насильства. Не знаю, чи можна це якось покарати законним способом, але дуже б хотілося, щоб можна було. Так само й із немовлятами-сиротами, яких ніхто й не намагався захистити.

Читайте також: Держава й місто мають інвестувати гроші в людей, територію та пам'ять. Інакше таких ганебних скандалів не уникнути

І так, свобода – це важливо, але моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Я б іще додала гідність і права. І для того, щоб захистити того, хто себе захистити не може (наприклад, дитину), існують батьки й держава, а держава ще існує для того, щоб покарати порушника. Щоправда, наша давно звикла сама все порушувати. Ось тому в нас і відбувається ця маячня.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube