Проблема у тому, що майже 99% так званих українських "вишів" є уламком світу, який припинив своє існування майже тридцять років тому, пише Микола Скиба у блозі для НВ.

Близько 82% випускників шкіл в Україні вступають до закладів вищої освіти. Кожен, звісно ж, вкладає свої сподівання у такий крок, але різноманіття індивідуальних рішень на користь "вишів", як їх називають у побутовому мовленні, має спільну основу.

Можна припустити, що це вибір на користь вищого соціального статусу і рівня знань та навичок, що дає більше шансів на успішну кар'єру. Звідси досить сувора процедура ЗНО, високий градус уваги суспільства до вступу. Проте наскільки сподівання українських студентів справджуються? Експерти Світового банку (Review of the Education Sector in Ukraine: Moving toward Effectiveness, Equity and Efficiency, звіт за вересень-2019) наголошують: викладання і навчання в українських вишах часто орієнтоване на отримання знань, зміст яких буває застарілим і неактуальним для роботодавців.

За результатами дослідження Student Employer of the Year (Роботодавець року для студентів), 36% респондентів серед компаній вказали на те, що на першій співбесіді студенти часто не можуть чітко озвучити свої цілі, не знають, ким працюватимуть, і чи правильно взагалі обрали професію. Програми навчання та педагогічні методи викладання потребують модернізації з урахуванням результатів еволюції потреб суспільства та економіки. "В Україні, зокрема, не вистачає прикладних ділових, фінансових та управлінських навичок", – підкреслюють експерти Світового банку.

Читайте також: Дистанційне навчання: що буде з педагогами?

І проблема не лікується лише збільшенням фінансування, чи більш справедливим розподілом бюджету. Спробую пояснити через метафору. Уявіть, що на аеродромі стоїть літак. Але він із фанери. Тож скільки б пального ви не заливали, і який алгоритм продажу квитків не придумали, якщо замість двигуна – колесо від воза, літак залишиться там, де і був. Ну або розлетися у друзки. Те саме станеться і зі сподіваннями.

Проблема у тому, що майже 99% так званих українських "вишів" є уламком світу, який припинив своє існування майже тридцять років тому.

Той світ дозволяв майже нульовий рівень суб'єктності науковців та публічних інтелектуалів. Ініціатива там була узурпована політичним істеблішментом і силовиками. І коли виникала потреба у нових машинах, ліках чи технологіях, він намагався або вкрасти готове рішення, або видушити його за будь-яку ціну з тих, хто не втратив здатність мислити, не дбаючи про відтворення цієї здатності. Або ж склепати його з фанери.

Натомість університет у відкритому світі, та особливо в економічно спроможних країнах – це значною мірою результат великої угоди між інтелектуалами, бізнесом, державними структурами та іншими зацікавленими сторонами. Відтак першим кроком до створення справжнього, а не солом’яного університету є розділення процесів урядування і управління, і, водночас, поєднання лідерства і менеджменту. В результаті університети отримують значну автономію, підкріплену ресурсами в обмін на результати праці дослідників, які мають практичну користь. У чому ж користь цих неочевидних результатів? Вони розширюють розмір "пирога" благ і активів, яким володіє певне суспільство, і тим збільшують об'єм шансів для кожного громадянина.

Що ж є рушієм університетської системи? Таких необхідних компонентів як мінімум п’ять і вони усі взаємопов'язані:

1. Приріст нового знання через фундаментальні та прикладні наукові дослідження і поточну соціально-політичну аналітику. І якість цих досліджень має оцінюватися за "гамбурзьким рахунком", тобто за індексом цитування (H-index). І як високообертовий двигун може вийти з ладу від потрапляння сміття, так і наука високого польоту не терпить найменшої недоброчесності.

2. Активні методи навчання, орієнтовані на студента і такі, що у підсумку допомагають студенту долучитися до творення знань.

3. Система захисту оригінальних результатів досліджень, тобто об'єктів інтелектуальної власності.

4. Система передачі (трансферу) знань і технологій туди, де вони стають продуктом чи сервісом.

5. Створення умов для академічного підприємництва – щоб нові продукти і сервіси належали спін-офф компаніям, які виникають на кампусі, та з якими університет зберігає "кровний" зв’язок через систему еквітіс (тобто отримує частину прибутку).

Тепер про те, що ж створює "підйомну силу" для цієї машини. Спроможні університети, як правило, керуються кількома ключовими принципами, які стійко проявляються в еволюції університетів.

Читайте також: Якісна вища освіта. Чому сьогодні вона не може бути безкоштовною?

Інтелектуальна свобода і довіра до носіїв інтелекту. Університет є простором безпечного фахового обговорення найскладніших і найбільш дражливих проблем сучасності. Іноді непублічного, але відкритого для різних точок зору. Тут відбувається постійний аналіз усталених суспільних норм і етичних категорій, часом – їх критичний перегляд, прототипування нових. Відтак і суспільство набуває адаптивності щодо швидких змін та викликів.

Інтегрованість і міждисциплінарність. Факультети і кафедри доповнюють експертизу одне одного, взаємодіють між собою як проектно, на рівні окремих, так й інституційно.

Гідність і доброчесність. Навчання, дослідження, розробки, що проводяться в університетах, дозволяють максимально повно розкрити потенціал особистості, відчути власну цінність та отримати належне визнання на основі результатів інтелектуальної праці.

Служіння. Тобто відкритість і орієнтованість на цільові аудиторії, формування спільноти, якій цей університет реально потрібен. Університет очима відповідних фахівців з комунікації має повсякчас тримати у полі зору свого бенефіціара і/або клієнта, тримати з ним зворотний зв'язок і контакт "на рівні очей".

Напевне ви зауважили, що деякі з цих принципів начебто є взаємосуперечливими: свобода і служіння, автономність та інтегрованість. Але саме узгодивши ці пари протилежностей університет отримує спроможність впливати на ситуацію і продукувати нові цінності. А також – забезпечувати підйому силу життєвого шансу, що робить ці інституції такими важливими і привабливими у всьому світі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube