MENU

Ми багато що могли зробити інакше, тепер мусимо давати раду наслідкам – журналіст

686 0

Тридцять років тому я був дивним утікачем: не тікав від радянської влади, а намагався їй здатися, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Я саме в’їхав на територію Литви, кинувши виклик радянському прикордонному контролю й отримавши історичну візу номер 0001. Це була не лише захоплива витівка. Вона показала, що хватка Кремля в окупованих балтійських країнах послаблюється – можливо, безповоротно. Я насолодився своїми 15 хвилинами слави. Потім прийшла розплата. Мій тодішній роботодавець, видання Independent, велів негайно полишити країну, бо інакше радянська влада зачинить наше важливе московське бюро.

Але ж як це зробити? Я не мав візи на виїзд із радянської території. Мені треба було знайти людину з бюрократичними зв’язками, що допоможе перетнути кордон. Я подався в сусідню Білорусь, де моя присутність була, безперечно, незаконною, та пояснив свою халепу в штаб-квартирі КГБ обласного центру Гродно. Довелося довго чекати та витримати допити. Нарешті я отримав суворе попередження про те, що мені назавжди заборонено в’їзд у Радянський Союз, і мене посадили на потяг до Західного Берліна.

Читайте також: "Старому Заходові" слід було набагато активніше працювати з "новою Європою" в 1990-х

Унаслідок пандемії у Вільнюсі було скасовано святкові заходи з нагоди річниці. А я поринув у роздуми, і в них задоволення перемішується із жалкуваннями. Березень 1990 року видавався похмурим, напруженим періодом. Та ми й гадки не мали, як нам пощастило. Мені ніколи не спадало на думку, що радянська влада може застосувати силу проти мене – чи проти моїх литовських господарів. Інформаційний простір був приязним: західні медіа, зосереджені на Горбачові, інколи створювали більше проблем, аніж радянські ЗМІ. Зникла комуністична цензура й, здавалося, настав вічний фестиваль свободи преси. Видатки були низькими, а попит великим. Жодних табу, бізнес процвітав. У політиці панувала висока вірність спільним цінностям. Холодна війна скінчилася. Антизахідні настрої вийшли з моди.

Хватка Кремля всюди давала збій. Міська влада Ленінграда (що скоро став Санкт-Петербургом) була цінним союзником у боротьбі проти "центру" – ц­ентральної влади. Якби я познайомився із залюбленим у дзюдо чиновником, що невдовзі став радником мера з міжнародних справ (ідеться про Володимира Путіна – ред.), я тепло привітав би його. Ми також легковажно ставилися до економічних злочинів: спекулянтів і тих, хто оперував на чорному ринку, вважали борцями за економічну свободу, що пришвидшують занепад ненависної та провальної планової економіки. Якщо вони порушували радянські закони – ну то й що, ми ж теж.

Читайте також: Брак м’якої сили – серйозна проблема безпеки пост­комуністичних країн

Та невдовзі все змінилося. У грудні міністр закордонних справ Едуард Шеварнадзе подав у відставку, люто застерігши про реванш жорсткого курсу. Атака на Вільнюс у січні 1991 року, коли радянські війська спробували відновити кремлівське правління, внаслідок якої загинуло 14 осіб і ще тисячу було поранено, підтвердила, що він мав рацію. Нам також нагадали, що радянська система досі спроможна на отруйну дезінформацію. Пам’ятаю шок, коли колишній герой Олександр Невзоров – ведучий програми на ленінградському телебаченні "600 секунд" – заявив, що в жертв стріляли литовські націоналісти, а не героїчні радянські солдати, які придушували "фашистське повстання".

Сьогоднішніх знегод – пандемії, зміни клімату, міграції та технологічної антиутопії – ще й на горизонті не було. Якби ми про них занепокоїлися, то інстинктивно вирішили б, що Захід на чолі зі США з усім розбереться, а Радянський Союз (що невдовзі мав стати Росією) і Китай відіграють конструктивну роль. Тоді не вкладався б у голові образ нинішнього деморалізованого Заходу, що переживає розкол, виснажений внутрішньою жадобою та цинізмом і зовнішніми атаками колишніх суперників, що вдаються до нової тактики.

Я з радістю повернувся б у ті легковажні дні березня 1990 року, але додав би вдячності й обережності, яких тоді не відчував. У тижні, місяці й роки, що були далі, ми багато що могли зробити інакше. Тепер мусимо давати раду наслідкам.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Едвард ЛУКАС


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини