"Розкіш потребує часу і для створення, і для споглядання; ніщо з того, що з’являється надто швидко, не є розкішшю", – казав мій батько, пише для "Тижня" Єжи Онух

Коко Шанель вважала, що найцінніші в житті речі ми отримуємо задарма, а наступні виявляються вже надто дорогими. Два роки тому з великим галасом було відкрито Лувр Абу-Дабі. За можливість наступні тридцять років використовувати бренд відомого паризького музею Об’єднані Арабські Емірати заплатили Франції €10 млрд. Французи мають музей Лувр задарма, натомість арабські шейхи за таку насолоду, до того ж лише на три десятки років, заплатили грубі гроші.
Коко Шанель знала, що каже.

Святкуючи перед телевізором довгі карантинні вечори, я переглянув документальний фільм виробництва BBC, присвячений гучній виставці в Луврі Абу-Дабі із назвою "10 000 років розкоші". Британський історик мистецтва Аластер Сук відвідав музей і зробив для глядачів екскурсію з історії розкоші, у якій розповів, спираючись на власну ерудицію, чим вона була для людства в різні часи.

Цей амбітний проект, організований Лувром Абу-Дабі, паризьким Музеєм декоративних мистецтв й агенцією France-Muséums, що з Парижа забезпечує співпрацю з музеєм в ОАЕ, додатково підтримав універмаг розкоші Tryano в Абу-Дабі. На виставці показали античні скарби з найкращих музейних колекцій, а також зразки історичних і сучасних предметів розкоші з найвідоміших maisons de couture: Chanel, Christian Dior, Louis Vuitton, Hermès, Yves Saint Laurent, Givenchy, Alaïa, Elie Saab.

Читайте також: Час замислитися й поставити собі справді важливі запитання

Виставка, що показувала, як упродовж історії в контексті суспільних, економічних і політичних трансформацій утілювалося уявлення про розкіш, зачинила свої двері 18 лютого – у мить, коли світ постав перед найбільшим за кілька десятиліть викликом: глобальною пандемією COVID-19.

Поринаючи в рукотворний світ розкоші, директор паризького Музею декоративних мистецтв і куратор виставки Олів’є Ґабе намагався відповідати на запитання, пов’язані з уявленням про розкіш – категорію, що породжує і пожадання, і глум. Який вплив має поєднання смаку, місцевого genius loci, духу часу й сили на стиль і вимір нашого дотеперішнього існування? Розкіш – це об’єкт, досвід чи ненастанно змінюваний суспільний конструкт? Що сьогодні у світі, засміченому предметами, екранами й логотипами, можна вважати розкішшю?

"Ніколи в історії людства слово "розкіш" не вживали так часто, як у перші десятиліття XXI століття", – зауважив Олів’є Ґабе.

Багато світових торговельних марок, які виробляють ексклюзивні товари, можуть чимало розповісти на тему розкоші та її відносин зі світом мистецтва й культури. Не одна з таких марок інвестувала значні кошти в музейні проекти, збереження історичних об’єктів та освітні програми, аби бути певною, що на це звернуть увагу, почують, а згодом вона зможе використати цей факт у своєму маркетинговому арсеналі.

У найбільшій музейній залі площею понад 1400 м2 представлено Париж як наймогутніший осередок розкоші в Європі – зрештою, в усьому світі – починаючи від розкішних торговельних домів і закінчуючи індивідуальними майстрами та ремісниками; на цьому тлі подано такі події як Всесвітня виставка в Парижі 1878 року, що породила нове бачення розкоші й мала тривалий вплив на modus operandi фірм, які досі визначають, що таке люксові товари.

Це той самий Париж, що нині з огляду на пандемію став містом-привидом, а його жителі, скупчені у власних квартирах, не можуть покидати їх під загрозою покарання. Цілком несподівано розкішшю раптом стала можливість неквапливої прогулянки по набережних Сени, читання газети за кавою в найближчій цукерні, зустрічі з приятелями й невимушені розмови з ними.

Читайте також: Пан Ховайко: годі сподіватися на панацею від того, що містить у собі все людство

Іще кілька місяці тому куратор виставки Олів’є Ґабе писав: "Придбання розкішних товарів і послуг стало lingua franca нинішнього глобалізованого світу, байдуже, де ми: чи то в торговельних центрах, чи то в аеропортах. Але наші думки вже виходять за межі цього періоду. Усі ми прагнемо дізнатися, що буде далі".

Сповнені свіжих вражень після виставки "10 000 років розкоші" в Луврі Абу-Дабі, ми бачимо картини безлюдних аеропортів, із яких авіакомпанії, що перебувають під загрозою банкрутства, мали б возити нас до світових столиць розкоші задля пишноти закупів, проте найрозкішніші торговельні центри закрито до нових розпоряджень.

Розповідь куратора про виставку починається від найдавнішої перлини, датованої між 5800 і 5600 роком до н. е., яку знайшли на острові Маравах неподалік узбережжя Абу-Дабі, і закінчується пісковим годинником, що його створив Марк Ньюсон, зірка австралійського дизайну.

Перед величезним вікном у білій, скупаній сонцем кімнаті з видом на осяйну Перську затоку перебуває єдиний експонат: великий прозорий пісковий годинник, наповнений золотим піском, що піщинка за піщинкою потихеньку пересипається з верхньої частини в нижню.

Експонат Ньюсона мав заохочувати відвідувачів до самозаглиблення. Був дружнім нагадуванням із Лувру Абу-Дабі, що час, який ми отримали на цій планеті – найвища розкіш, про яку треба дбати і яку слід дуже ретельно берегти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube