MENU

Наша совкова несвідомість досі чинить опір гідному життю

716 1

Колись від своєї знайомої почула фразу, яка характеризує все наше суспільне життя: по-бідному жити нам вистачає, а по-багатому ми не вміємо.

Переповнені соціальні мережі та преса ностальгійними спогадами під загальним гаслом – а пам`ятаєш? І далі йде набір чогось типово радянського: бавовняних колготок, малуватих шкільних форм, однакових пальтечок, кефіру під сріблястою кришечкою та рідкісних банок консервованих шпротів. Та пам`ятаємо цю сірість й однаковість, ідеологію та безпросвіття буденності, як же забудеш. Бідна стабільність в обмін на покору. Але немає жодного бажання повернутися. Бо світ, який відкрився для нас із свободою та незалежністю, виявився набагато цікавішим. І небезпечнішим та конкурентнішим.

Області, в яких я жила, Закарпаття та Львівщина, ще з усією пам`яттю дорадянських часів, першими рвонули за кордон. Хто на заробітки, хто по бізнес.

Читайте також: Зволікати не можна, час ставати путцфіммелями

Є люди, які весь час почувають себе заробітчанами, і дуже мала частина є тих, для кого заробітки стали базою розвитку, а не поточного забезпечення родини. Заробітчани Польщі своїми заробітками та знаннями, здобутими в більших економіках, рухали свою країну вперед. Є така історія, коли в дискусії про заробітки поляк зауважив, що вони в 1990-ті та наступні роки із заробітків везли вживану техніку, будували бізнес, ставили на ноги й купували в салоні нові автомобілі, а українці, в основному, як возили євробляхи, так і продовжують це робити.  

Що ж відбувається, чому пустіють наші міста та села, і заробітчан уже мільйони? Чому Ізраїль на піску, вапняку й камені побудував одну з найкращих економік світу, а ми тікаємо з чорноземів? Чому рисові тераси нарізані на неприступних гірських схилах Бутану та прекрасний виноград вирощують на вулканічній лаві Лансероте, а люди живуть удома й будують свої країни, а ми мільйонами будуємо сусідні?

Мені видається, що нас тримає та радянська бідність, звичка жити бідненько, але чистенько, непомітно, аби хтось щось не сказав. Соромно вчитися – тобі більше всіх треба? Навчився – а, хочеш бути розумним? Успішні люди відокремлені в якийсь анклав, варяться у своєму вариві й оточені тихою ненавистю. Їхні історії успіху не мультиплікують, а всіляко дискредитують.

Читайте також: Історія повторюється? Ось що трапилося з нами в 1923–1932 роках

Крім цього, є радянський пережиток – моя хата скраю. Ну як можна так ненавидіти себе й середовище, в якому ти живеш, щоби громадити по всій державі сміття?  Досить багато їжджу нашою державою: сміття, сміття та сміття, зарості чагарників, недоглянуті закинуті села. Я не дуже люблю гасло "Село – колиска України", але подивіться на покинуті села, це чиясь домівка, отчий дім, який кинули напризволяще. А покинута хата тужить, тужить і помирає. Невже так важко вирізати чагарники, помити вікна й побілити хатку? Так у таких людей і в місті в під`їзді ніколи не горітиме лампочка.

Один наш підприємець сказав дочці: хочеш бути перукаркою? Будь! Але будь пані перукаркою.

Треба бути! Не боятися бути паном електриком, паном бухгалтером, паном директором. Хотіти жити в чистій, доглянутій, багатій  державі й робити її такою, не тікати. І любити свою Державу – вірити та служити їй.

Тоді буде в нас 200 видів сиру, регіональні кухні, місцевий колорит не лише на фестивалі, місцеві успішні сімейні бізнеси, історія яких налічує століття. 

Дуже хочу, щоб інтернетом ходили не картинки "а пам`ятаєш", а картинки "а хочеш" – а там усі світові досягнення науки, економіки, архітектури. Великий світ чекає на тебе, приєднуйся, не бійся!

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Ірина МАЦЕПУРА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини