До 75-річчя завершення Другої світової війни в Європі Український ПЕН і Національний університет "Києво-Могилянська академія" організували міжнародний проєкт "Мир і війна". Його учасники говорили про сучасний європейський погляд на Другу світову та сучасні виклики, перед якими постала Європа – зокрема, російської військової агресії проти України. "Радіо Свобода" оприлюднила виступ українського й американського історика, професора Гарвардського університету, автора книжок "Україна і Росія: репрезентації минулого", "Ялта: ціна миру" – Сергія Плохія

Кілька днів тому на вебінарі в Українському інституті в Лондоні обговорювали результати досліджень медіа в Україні, в Європі та Росії щодо Другої світової війни.

І для багатьох, зокрема і для мене, було великою несподіванкою те, що більшість згадок, коментарів, публікацій припало саме на Україну. На другому місці Росія, і тут більш-менш усе зрозуміло, бо міф так званої "Великой отечественной войны" є фактично підставовим, таким державотворчим міфом сучасної Росії після 1991 року, який вживають усередині країни, а також для зовнішньої політики, в тому числі агресивної.

Але чому Україна? Україна була фактично головним полем битви під час Другої світової війни, тепер це є поле битви щодо пам’яті про війну. І в Україні, на мій погляд, конкурують, конфліктують, воюють кілька наративів Другої світової війни.

Читайте також: Не бійтеся бути радикалами, якщо за вами правда – В'ятрович

Те, що на поверхні, те, що найзрозуміліше всім – один наратив пов’язаний із "Великою вітчизняною війною", із "великою перемогою". Інший – націоналістичний, пов’язаний з Організацією українських націоналістів і УПА. Але якщо подивитися на це докладніше, то ми маємо принаймні три різних наративи, які зустрілися й конкурують на території України. Один із них дійсно "Великої вітчизняної війни", другий націоналістичний, але також є третій, який набирає сили, національно-ліберальний, пов’язаний з інтеграцією України в контекст пам’яті про Другу світову війну, який є спільний для цілої Європи. Звичайно, у кожній країні є певні відмінності, і відбуваються конфлікти між національним і загальноєвропейським, але є також уявлення про Другу світову війну як спільний європейський, навіть світовий досвід.

Й от між цими трьома наративами, мені здається, і відбувається найбільше зіткнень в Україні, які виливаються на шпальти медіа, у кінофільми, у телевізійні програми, у соціальні медіа.

Що відбувається з цими наративами, куди вони рухаються? Днями оприлюднили опитування українців про те, як вони ставляться до подій Другої світової війни, зокрема йшлося й про пакт Молотова – Ріббентропа та про те, чи є Радянський Союз співавтором і співучасником початку Другої світової війни, а також про те, як люди ставляться до 9 травня, до Дня перемоги.

Секретний додатковий протокол до Угоди про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою

Читайте також: Наша велика перемога попереду: Карфаген московської імперії має бути зруйнований

Військовослужбовці нацистської Німеччини та СРСР віддають честь німецькому прапорові зі свастикою під час урочистостей у рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року

І те, що я бачив у своїй стрічці на ФБ – це здивування дуже багатьох: "Як це люди можуть одночасно вважати, що пакт Молотова – Ріббентропа говорить пре те, що Радянський Союз є співучасником початку війни, і, з іншого боку, більшість населення позитивно ставиться до свята 9 травня".

На мою думку, тут немає ніяких загадок і ніяких суперечностей. У випадку з пактом Молотова – Ріббентропа фактично сьогоднішня Україна не зіштовхується з розвиненим радянським наративом, адже в радянському наративі цей пакт майже не згадували. У випадку свята 9 травня є дуже глибока й закорінена певна традиція, яка йде принаймні з 1960-х років. А українці, на загал, дуже консервативні.

Як на мене, це соціологічне дослідження свідчить, що наратив "Великої вітчизняної війни", яким активно послуговуються сьогодні в агресії Росії проти України, залишається й залишатиметься дуже важливим фактором в Україні. Єдиний спосіб інтеграції української пам’яті про події 1939–1945 років у світовий наратив – це знайти порозуміння між національним і ліберальним наративами, у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні в Україні. Бо Україна європейська, початок якої був на Майдані, потребує об’єднання всіх патріотичних іпроєвропейських сил, і ніде це не є очевиднішим, аніж у наших дебатах, наших дискусіях про Другу світову війну.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube