Ілюстративна світлина

Три роки тому приблизно в цю саму пору мені довелося побувати у Вашингтоні. Один день там запам’ятався найбільше: зранку було +8 °C і густющий туман, в обід температура піднялася до +29 °C, і від пекельного сонця неможливо було ніде сховатися, а ввечері опустилася до +17 °C, і вдарив такий безпросвітний дощ, які в Україні іноді бувають лише восени, пише для "Тижня" Любомир Шавалюк. Ще тоді я подумав: якщо погода тепер завжди буде такою мінливою, то чи зможе людина сповна до цього адаптуватися?

Три місяці тому в Давосі відбувалася ювілейна щорічна зустріч Світового економічного форуму. Інформаційний фон був переповненим. Украй тепла зима, лісові пожежі в Австралії, убивство іранського генерала Солеймані, збиття українського літака в Ірані, нові рекорди фондових індексів у всьому світі – усе це тримало тамтешню публіку в неабиякому емоційному напруженні. Тоді директорка-розпорядниця МВФ Кристаліна Георгієва висловила цікаву думку, що світ переходить в епоху хронічної мінливості: в економіці, політиці й геополітиці, екології та інших важливих сферах людського буття ситуація змінюватиметься блискавично. Тепер це нова норма. Люди та країни мають навчитися жити в таких умовах постійно…

Слова Георгієвої стали пророчими: за три місяці, що минули після Давосу, новин не поменшало, натомість нових викликів для людства – хоч греблю гати. Резонансні події з’являються як гриби після дощу. Коронавірусна хвороба, зумовлена нею паніка й усесвітній карантин ніби запустили ланцюгову реакцію, що невпинно продукує справжні сенсації, яких людство не бачило багато десятиліть поспіль, а деякі з них узагалі ніколи в історії ще не траплялися. Усе це потребує відповідної реакції держав, бізнесу й населення. А її часто бракує.

Читайте також: Виконавчий комітет реформ: якщо Зеленський стомився від штилю й хоче шторму – він його матиме

Як кажуть у народі, якби знав, де впадеш, то соломки підстелив би. Більшість країн виявилися неготовими до такого шквалу викликів. І це нормально, бо зазвичай людина не здатна ясно бачити майбутнє, а тому рідко до нього готова. Проте різні держави по-різному реагують на нові загрози. І з цього видно їхню інституційну спроможність. За таким критерієм коронакриза дуже добре відсортувала ті державні системи, які мають якісні, ініціативні кадри, налагоджені механізми реагування на нові виклики чи бодай звичайну гуманну мотивацію подбати про свій народ, від тих, які звикли в усьому халтурити, абияк працювати й на нові ініціативи та пропозиції відповідати, що "це не належить до наших посадових обов’язків".

Картина досить чітка. Вона дає зрозуміти, що якщо в нинішній ситуації просто пливти за течією, то після цього "сортування" почнеться різке зростання нерівності між країнами в економічній, соціальній та інших площинах. А попереду чигають нові виклики. І деякі з них можуть стати екзистенційними, тобто такими, що загрожуватимуть існуванню держав і народів.

Загалом факт сортування держав за інституційною спроможністю – це лише пів біди. Бо перша їхня реакція на коронакризу схожа на діагностику хвороби. Хоч би яким страшним був діагноз, вихід із ситуації залежить від якості лікування. Якщо воно правильне, то пацієнт обов’язково одужає й отримає новий поштовх до життя. Адже, як відомо, все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.

Й ось тут з’являються нові можливості. COVID-19 – це об’єктивний екзаменатор, ефективний діагностичний центр. Його оцінка не просто не підлягає сумніву, а потенційно здатна розплющити очі багатьом засліпленим славою, владою, грішми й таким іншим. Те, що раніше було зрозумілим лише для людей із непересічним інтелектом, стало очевидним для мільйонів українців. У випадку України коронакриза дуже чітко виявила всю гниль, архаїчність і неефективність багатьох державних систем. Маючи на руках такий діагноз, держава може піти двома принципово різними шляхами.

Читайте також: Ніколи не кажи ніколи: передбачати наше майбутнє ‒ марна справа

Перший із них оптимістичний. Якщо прозріння зачепить і державну владу, то рух до успіху країни стане справою техніки. Рецепти успішної трансформації давно відомі, в Україні після Революції гідності чимало з них було переосмислено, адаптовано до наших реалій і часто ще й опрацьовано до деталей.

Тобто загалом відомо, що і як робити, щоб повести країну до процвітання. Бракує лише адекватного сприйняття реальності правлячою верхівкою, з якого випливають дефіцит політичної волі, робота влади на вузькі інтереси тих, хто втратить від розвитку всієї України, надія на примирення з ворогом і багато інших перешкод на шляху до успіху.

Якщо буде прозріння, то з’явиться й адекватне сприйняття реальності, а отже – й бажання змінюватися та адаптуватися до нових викликів. Тоді реформи в Україні зможуть початися з новим запалом і, можливо, зі значно вищою ефективністю, зважаючи на досвід попередніх невдач.

Утім, прозріння не гарантоване. Українські можновладці зазвичай настільки закостенілі, що коли їм плюють в очі, вони кажуть, що то дощ падає. Це майже біблійна модель, коли сліпі поводирі неодмінно заводять у яму свій сліпий народ. Тому можливий і другий, песимістичний шлях. У ньому наявні можливості не буде використано, а на кризу спишуть усі провали влади й мільярди розкрадених бюджетних коштів. Країна вийде на траєкторію вільного падіння, і лише Богові відомо, де вона зупиниться. На жаль, поки що більшість фактів указує на те, що ми рухаємося другим шляхом, уперто не бажаючи змінюватися. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube