Михайло Саакашвілі

Мене всі питають: що я думаю про Національну раду реформ? А я таки щось думаю, бо був членом цієї ради у 2014–2016 роках (якраз тоді, коли вона активно працювала).

Спочатку трохи історії. Національну раду реформ створили тоді, коли, по-перше, цілі та стратегії ключових реформ іще не були зрозумілі. По-друге, тоді був складний коаліційний парламент і частково коаліційний, частково професійний (тобто досить незалежний) уряд. Національна рада реформ була задумана як комунікаційний майданчик, де могли зустрітися президент зі своєю командою, парламент в особі керівників фракцій коаліції (нагадаю, на той час їх було п'ять) і голів ключових комітетів, уряд в особі прем’єра та міністрів, а також Національний банк, незалежні регулятори й агенції, ключові бізнесові асоціації, обрані представники громадянського суспільства та запрошені секторальні експерти.

Не було жодного іншого майданчика, де всі ці люди могли зустрічатися й обговорювати конкретику реформ. Не було жодного іншого майданчика, де це можна було робити без камер – а значить, без гри на публіку, без популізму. Від початку 2015-го до кінця 2016 року відбулося майже 30 засідань НРР – у середньому раз на місяць, іноді двічі. Щоразу це було ретельно підготовлено. Щоразу було досить гаряче (я писав звіти). Основна ідея полягала в тому, аби щодо кожної конкретної реформи проговорити всі ключові параметри й отримати особисті підтвердження від політичних лідерів, що парламентські фракції за це голосуватимуть.

Читайте также: Зеленський посилює хаос, а Саакашвілі обіцяє саме те, що вміє найменше

Нині ситуація інша. По-перше, практично з усіма реформами є достатньо висока ясність, що і як робити – проблема в іншому: нема кому робити, а народ та олігархи не хочуть змін. По-друге, зараз у парламенті формально є однопартійна більшість, є сформований нею уряд, є небачена концентрація влади. Хто, з ким і про що говоритиме на Національній раді реформ?

Ситуація 2014–2015 року характеризувалася мікроменеджментом президента Порошенка, його бажанням влізти в усі деталі, особисто все контролювати й узяти на себе за все особисту відповідальність, а також його протистоянням з іншими фракціями коаліції (до речі, за все це його постійно критикували). У такій ситуації НРР була ідеальним майданчиком.

Нинішня ситуація характеризується відстороненістю президента Зеленського та його бажанням перекласти відповідальність на когось іншого, а також концентрацією влади в однопартійній більшості. У такій ситуації існування НРР суперечить глибинним бажанням президента.

Тепер перейдімо до виконавчого комітету НРР. Судячи із президентового указу, це має вигляд альтернативного уряду, але без повноважень. Уявімо собі, що виконком розробив гарний реформаторський законопроєкт і приніс його в парламент. По-перше, виконком не є суб’єктом законодавчої ініціативи, отже, доведеться вносити законопроєкт як президентський або домовлятися з окремими депутатами. По-друге, як зібрати голоси, якщо президентові не вдається зібрати голоси навіть своєї фракції?

Читайте також: Для власних "слуг" Зеленський ніякий не вождь – Портников

Або виконком розробив проєкт гарної реформаторської постанови Кабінету міністрів. І приніс її в Кабмін. Неважко уявити собі подальшу долю цього документу.

Підсумуємо. Якщо створено новий комунікаційний майданчик, то хто з ким на ньому комунікуватиме? Президент із власною фракцією? Так у них і так нема проблем зустрітися. Якщо ж це альтернативний штаб реформ, то в нього не буде повноважень, але буде ненависть із боку інших центрів влади (у новітній українській історії вже бувало протистояння між урядом і РНБО, наприклад). Якщо з боку президента Зеленського це спосіб узяти на себе особисту відповідальність за реформи, то така нагода в господаря однопартійної більшості й однопартійного уряду неодноразово вже була, і для цього нема сенсу створювати щось нове. Якщо з боку президента Зеленського це спосіб зняти із себе відповідальність, то тоді краще би йому не з’являтися на засідання НРР, де, наприклад, зустрінуться Михайло Ніколозович й Арсен Борисович (змалечку ставлюся до обох із великою особистою повагою), або ж, візьмімо простіший приклад, профільний міністр і голова профільного парламентського комітету, що відчувають один до одного неприховану ненависть.

Реформи роблять не люди. Реформи роблять інституції. Люди важливі, але спроможні лише тоді, коли мають у руках інституції. Жодна новоутворена структура не зможе замінити парламент та уряд. Не можна взяти хорошу людину й дати їй повноваження, що суперечать Конституції. А якщо взяти хорошу людину й не дати їй повноважень, то це пшик.

Саакашвілі як потужна політична й медійна фігура не задовольниться пшиком. Значить, будуть численні конфлікти – із прем’єр-міністром, із силовим блоком уряду, з економічним блоком уряду, із парламентом в усіх іпостасях.

Якщо президент Зеленський стомився від штилю й хоче шторму – він його отримає.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube