Норберт Вальтер-Бор’янс (зліва) і Рольф Мютценіх

Саме під час кризи коронавірусу провідні німецькі соціал-демократи розпочали дискусію про ядерне стримування в Європі. В одному з нещодавніх інтерв’ю голова фракції Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) у Бундестазі Рольф Мютценіх висловився проти розташування американської ядерної зброї на німецькій землі, а також за вихід країни з ядерної програми НАТО. Підтримав його в цьому, зокрема, й Норберт Вальтер-Бор’янс, співголова СДПН, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

Свою позицію політики СДПН пояснюють начебто зміненою за правління Дональда Трампа ядерною стратегією. І виходять із припущення, що Вашингтон у володінні ядерною зброєю вже не керується імперативом унеможливлення війн. Ці політики натомість вважають, що США прагнуть створити гнучкіші типи озброєння, які уможливлять застосування ядерної зброї в майбутніх війнах. Однак попри деякі заплутані тиради й погрозливі жести Трампа на адресу трансатлантичних союзників, припущення, що за його правління в ядерній доктрині США щось відчутно змінилося, не відповідає дійсності.

Читайте також: Шість основних тактик неоголошеної війни Росії та Китаю проти Заходу

Проте замість реагувати на справжню загрозу безпеці європейської демократії від дедалі агресивнішої політики Росії та Китаю такі соціал-демократи як Мютценіх і Вальтер-Бор’янс у зростанні міжнародної напруги звинувачують найважливішого союзника й гаранта безпеки Німеччини. Так вони не лише посилюють дедалі поширеніші антиамериканські настрої, а й підтримують у німецькій громадськості дружні до Кремля сили. Хоча міністр закордонних справ ФРН Гайко Маас дистанціювався від поглядів своїх партійних колег і дотримується спільної урядової лінії Християнсько-демократичного союзу та Християнсько-соціального союзу (ХДС / ХСС) і СДПН, що передбачає однозначну підтримку розміщення ядерної зброї в Німеччині. Та мусимо розуміти, що позицію Мютценіха й Вальтера-Бор’янса поділяє чимало, якщо не більшість прихильників СДПН.

Центральне питання цієї дискусії таке: чи сприяє одностороннє роззброєння мирові, чи, зважаючи на потужні арсенали авторитарних держав, як-от Росія та Китай, воно, навпаки, спонукає їх до посилення агресивної політики щодо західних демократій. Історичний досвід однозначно свідчить про останнє. Тут навіть не треба нагадувати про фатальну політику умиротворення гітлерівської Німеччини 1930-х років. Досить подивитися на протистояння довкола озброєння НАТО в пізніх 1970-х і ранніх 1980‑х. Тоді СРСР стрімко збільшив кількість ракет середньої дальності SS-20 і спрямував їх на Європу, щоби примусити її розірвати відносини із союзниками у США. Однак у Німеччині сотні тисяч людей вийшли на демонстрації не проти цієї загрози, а проти запланованого у відповідь розташування американських ракет середньої дальності. Проте федеральний уряд Гельмута Коля твердо дотримувався реалізації подвійного рішення НАТО, що поєднувало пропозицію Радянському Союзові переговорів про роззброєння з рішучістю Заходу відновити військову рівновагу в Європі.

Ця рішучість виявилася дієвою: за Горбачова Москва погодилася на серйозні перемовини, які врешті призвели до усунення і радянських ракет SS-20, й американських Pershing. Але соціал-демократи тоді вийшли із трансатлантичного консенсусу й на початку 1980-х агітували проти подвійного рішення НАТО, хоча первинно його прийняли з ініціативи федерального канцлера Гельмута Шмідта, представника СДПН. Ця відмова соціал-демократів підтримати власного канцлера в елементарному безпеково-політичному питанні була центральною причиною падіння уряду Шмідта восени 1982 року. Консервативно-ліберальна коаліція на чолі з Колем продовжила його політику в цьому питанні.

Читайте також: Німеччина не наважується покарати Росію за атаки на її суверенітет – Süddeutsche Zeitung

Більшість СДПН тоді не розуміла, що поступок СРСР вдалося досягти лише завдяки дієвому стримуванню. Сьогодні соціал-демократи повторюють цей епохальний прорахунок. Із російської агресії в Україні, брутальної війни Росії в Сирії та нарощування Кремлем військової потужності вони не роблять висновку, що обмежити такі агресивні прагнення може лише військово сильний та об’єднаний Захід. Натомість вони піддаються небезпечній ілюзії, що одностороння відмова від військової сили здатна навернути автократичні режими Росії та Китаю до більшої готовності до миру. Докладає зусиль для спрямування німецької політики в це русло й масивне кремлівське лобі в СДПН.

До того ж із наближенням виборів у Бундестаг, які мають відбутися 2021 року, СДПН шукає шляхів відмежуватися від свого потужного коаліційного партнера ХДС / ХСС, а тому виразно хилиться вліво. Як "партія миру" вона хоче скористатися поширеними в Німеччині пацифістськими настроями. Те, що це дедалі більше наближає її до партії "Ліві", наступниці Партії демократичного соціалізму, схоже, непокоїть щоразу меншу кількість прихильників і членів СДПН. Однак готовність розміняти задля цього принципи трансатлантичного оборонного союзу – це гра з вогнем. Вихід Німеччини з ядерного складника трансатлантичної концепції безпеки зруйнує її. Денуклеаризація Німеччини перетворить найважливішу країну Європи в найслабшу ланку західного оборонного фронту проти нового авторитаризму. І тоді мир у Європі опиниться перед найбільшою загрозою, ніж будь-коли досі. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube